Chekalenko Liudmyla D., prof. / Diplomatic Academy of Ukraine of the MFA of Ukraine / GREAT BRITAIN - EUROPEAN UNION: ESCAPE "TROJAN HORSE" (Metamorphoses institutional and integration processes).
The author presented the vision of the causes of the Brexit of the UK, tried to explain the motivation of the UK, to predict the consequences this decision for the EU and UK, enlisting the findings of foreign analysts.
Key words: UK, Brexit, European Union, motivation, "Trojan horse."
Чекаленко Людмила, доктор політичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України ВЕЛИКА БРИТАНІЯ – ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ: ВТЕЧА «ТРОЯНСЬКОГО КОНЯ» (МЕТАМОРФОЗИ ІНСТИТУЦІЙНИХ ТА ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ)
Автор виклала власне бачення причин виходу Великої Британії з ЄС, пояснює мотивацію самої Британії, прогнозує можливі наслідки цього кроку для ЄС і ВБ, заручившись висновками зарубіжних аналітиків.
Ключові слова: зовнішня політика, дипломатія, інституціоналізація, інтеграція, Велика Британія, Брексіт, Європейський Союз, мотивація, «троянський кінь».
Небажання окремих країн поступитися частиною суверенітету на користь наднаціональних інститутів управління породжувало проблеми розбудови європейської інтеграції.
Поступитися частиною суверенітету не означало поступитися національними інтересами. Національні інтереси деяких слабких держав саме і полягали в інтеграційному рухові, що використовувалось ними задля виживання і збереження в якості суб’єкта міжнародного права.
Європейським країнам-інтеграторам на першому етапі не вдалося уніфікувати військову, безпекову і політичну сфери. У 1950-ті роки перемогла ідея економічної інтеграції, а не політичної, на якій наполягав Пол Спаак. Провалився проект безпеково-військової уніфікації за планом Рене Плевена. В результаті проекти Європейської оборонної спільноти і Європейської політичної спільноти не були реалізовані.
Привертає увагу те, що перші інтеграційні рішення впроваджувалися через політичну еліту, яка, як виявилось, не була готовою взяти на себе відповідальність за майбутнє інтеграційного процесу. Таке явище стало несподіванкою для інтеграторів, оскільки політичні еліти Європи перед загрозою Другої світової війни і повної ліквідації суверенітету, загрози поглинання фашистською Німеччиною готові були об’єднатися в єдине ціле. Отже, як бачимо, з нівелюванням загрози зникає нагальна потреба в поглибленні інтеграції.
Стало зрозумілим, що передумовою успішної і міцної інтеграції є наявність вільного індивідуума. Саме вільні, освічені, патріотично налаштовані особи несуть високу соціальну відповідальність і розвинуту соціальну компетентність. Саме вони складають підмурок піраміди субсидіарності – системи розподілення відповідальності і влади всередині Європейської спільноти.
Чи готові були суспільства країн ЄС йти на випробування і соціальні негаразди заради вищої сходинки суспільного розвитку? Відповідь лишається за лаштунками. Хоча євроінтегратори поспішили заявити про перемогу функціональної теорії розвитку післявоєнної Європи. Однак, практика привела до перемоги євроскептиків.
Нагадаємо, що перші кроки об’єднавчого процесу активно підтримано Сполученими Штатами. Саме під керівництвом цієї держави створюється Європейська організація економічного співробітництва, перетворена пізніше на Організацію економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). У 1948 році з Гааги починає свою ходу європейський рух, що заклав основи Ради Європи. У 1948 році країни шістки утверджують Західноєвропейський союз, спрямований проти загрози німецького реваншизму, а 1949 року за ініціативи США з метою розв’язання проблеми безпеки Західної Європи створюється НАТО. Отже, саме США була потрібна єдина сильна Європа.
Що ж спонукало Велику Британію – стратегічного партнера США – вийти з ЄС? На фоні згаданих масштабних зсувів тієї епохи ідея двох французів – міністра закордонних справ Французької Республіки Роберта Шумана і політичного діяча Жана Моне виглядала доволі непомітним, і здавалось, суто технічним рішенням – об’єднати сталеливарну і вугільну промисловості. Всі інші питання зі сфери політичних устремлінь перебували понад можливостями утвореної Європейської спільноти вугілля і сталі (ЄСВС).
Окрилені безперечними успіхами, керівники ЄСВС зробили наступний крок, запропонувавши європейцям об’єднатись в оборонний союз. Однак, ця ідея не реалізувалася. І що цікаво: запропонована французами Європейська оборонна спільнота (ЄОС) була заблокована самими французами. Перший урок був корисним для створювачів ЄС – в результаті обрана тактика поступовості дій, непоспішності у прийнятті рішень і далекоглядності. Підкреслимо: на перших етапах євроінтеграції.
Римський договір 1957 року був етапним для долі Європи і Світу – утворив Європейську спільноту атомної енергії і Європейську економічну спільноту, чемно утримався від прямих вказівок політичних і безпекових настанов і зосередився на подальших економічних кроках. Суспільства мали визріти для більш тісного союзу, і на все про все цей процес поглинув тридцять наступних років – до Декларації Жака Делора і прийняття важливого Європейського акта.
Римський договір 1957 року поміж тим зробив рішучий крок до впровадження митного союзу, який призвів до повної лібералізації взаємної торгівлі. Складнощів додала сільськогосподарська галузь, оскільки у всіх країнах сільське господарств було дотаційним. Тому то Римський договір включив три золоті правила сільськогосподарської інтеграції: спільний ринок, преференції фермерам держав-учасниць, солідарна фінансова відповідальність членів об’єднання. На все це пропонувався перехідний період у 12 років.
Президент Франції генерал де Голль зіграв неабияку роль як в розвитку ЄС, так і появі в цьому об’єднанні Великої Британії. За деякими припущеннями, саме де Голль чітко визначив загрози присутності Великої Британії в ЄС. Чим керувався Генерал? За доступними поясненнями причин свого небажання бачити Велику Британію в тодішньому ЄЕС ним називалась пересторога проникнення в об’єднання американського чинника і, як наслідок, появою панамериканізму в євроінтеграційних лавах. Однак за своєю суттю концепція де Голля практично нічим не відрізнялася від британського бачення ЄС – виключно створення зони вільної торгівлі, спільного ринку.
Британський негатив виявився під час розгляду питань щодо створення європейської атомної спільноти (Євратом). Підкреслимо, що саме це питання було найболючішим для керівника Французької Республіки, оскільки де Голль зробив все можливе і неможливе для ядерного озброєння країни. Франції, що диктує, спираючись на цю армаду, свої умови Світу (читай – США), а не Світ диктує Франції правила гри. Особливе роздратування де Голля викликали амбіційні ядерні проекти, які Сполучені Штати впроваджували у Великій Британії, оснастивши цю країну всіма тогочасними новинками ядерної зброї.
Отже, Франція поруч із слабкою на той час сусідкою по Європі Німеччиною, сама прагнула керувати інтеграцією і це, певною мірою, їй вдавалося. Згадаймо хоча б той факт, що практично всі проекти євроінтеграції зароджуються у французьких головах і реалізуються Францією. Франція є прародителькою, рушієм, організатором і реалізатором європейського інтеграційного процесу. Присутність британців могла сплутати всі карти амбітних планів Франції.
Водночас і Велика Британія висунула низку вимог до свого членства, оберігаючи і захищаючи від конкурентів саму себе (британські інтереси) і свою спільноту – Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ) [1]. Ця країна робила все, спрямоване на нейтралізацію європейських об’єднань. Утворення спільноти вугілля і сталі шісткою європейських країн було зустрінуте ВБ створенням ЄАВТ, Євратом – появою британського аналогу тощо. Врешті кінцевою метою Британії було зірвати ратифікацію Римських угод і підпорядкувати малі держави Європи британській концепції Асоціації. У відповідь Франція домовляється з Німеччиною про спільний франко-німецький союз.
Дії Великої Британії відповідали британському кредо (Пальмерстон) непохитності і першорядності британських інтересів і концепції зовнішньої політики (Вінстон Черчілл), сконцентрованій на трьох напрямах: Північна Америка (США), Британська Співдружність і Європа, як складова атлантичної солідарності.
Які політичні гравці підтримали членство Британії в Спільноті? У першу чергу США, які, враховуючи зростання потуги Франції при ще слабкій Німеччині, вбачали необхідність врівноваження сил на Європейському континенті. Підтримали Британію і менші учасники європейського інтеграційного об’єднання, економічно слабкі держави Європи, оскільки пам’ять про П Світову війну ще не вщухла. В самій Британії рішення за євроінтеграцію також не пройшло на «ура»: парламент ратифікував документи про вступ (13 липня 1973 р.) мінімальною більшістю голосів – 301 проти 284 [2].
Прихід Британії в ЄС у кризові 1970-ті роки приніс об’єднанню і нові проблеми. Британія вимагала зменшення розміру власних внесків у бюджет Спільнот, виступала проти значних витрат на спільну сільськогосподарську політику (ССП) та вимагала інших преференцій Британській Співдружності. Оскільки Велика Британія прийшла в інтеграцію не з порожніми руками, посилилися й регіональні контрасти. Британії вдавалося переконувати інших, не гребуючи шантажем виходу, і отримати певні преференції.
Британія домоглася зменшення суми внеску до загального бюджету Спільнот майже втричі, перенісши тягар поповнення дефіциту на Францію і Німеччину. Таким кроком британцям вдалося повернути понад половину своїх витрат, спрямованих на потреби ЄЕС. «Брюссельську бюрократію» постійно критикувала і М.Тетчер.
Не останню роль у «примиренні» Британії з правилами ЄЕС зіграли успіхи розширених Спільнот. Не секрет, що Іспанія, яка покривала левову частку потреб британців у сільськогосподарській продукції, а також Португалія і Греція, з якими ВБ мала розвинуті торгівельні відносини, набули членства в ЄЕС також завдяки лобістській підтримці держави туманного Альбіону.
З прийняттям Маастрихтського договору парламент Великої Британії не спромігся ратифікувати його вчасно – тобто до 1 січня 1993 року. Ратифікація відбувалася із значними труднощами тільки в серпні того ж року. Підписання Договору про ЄС відкрило свободу дій його учасникам, оскільки з тексту документа було вилучено ключове поняття «федеральний». Свободу маневрування надавали і положення низки протоколів, прийняті на додаток до основного документу. Так, в Протоколі 11 Договору про Європейський Союз стосовно Великої Британії говориться, що Сполучене Королівство не буде змушене або зобов’язане переходити на третій етап економічної і валютної інтеграції без окремого рішення уряду чи парламенту [2].
Головна перевага такого формулювання полягала в тому, що Банк Великої Британії не брав участі у створенні і діяльності Європейського Центрального Банку (ЄЦБ). У випадку приєднання ВБ до валютної системи ЄС країна втрачала право голосу в процесі розробки нової майбутньої структури ЄЦБ. Нагадаємо, що таке положення було включено до тексту документу – Маастрихтського договору за пропозицією саме британців. Пізніше цю ідею вже як теоретичне підґрунтя назвали «інтеграцією різних швидкостей». Не останню роль в цьому процесі грала налаштованість прем’єр-міністра ВБ М.Тетчер, яка зазначала, що ставлення Великої Британії до європейського проекту суттєво змінюється в залежності від поведінки уряду і особистості прем’єр-міністра [3].
Особливо гостру дискусію з питань інтеграції викликав пакет соціальних гарантій, а саме положення про мінімальну заробітну плату і максимальну робочий тиждень, що було потенційно небезпечним для конкурентоспроможності британської промисловості. Групу антиінтеграторів очолила М. Тетчер, яка була категорично проти політичної, інституціональної і соціальної політики ЄС, хоча вважала зону вільної торгівлі прийнятною для ВБ.
Головну роль у позитивному вирішенні питання ратифікації Договору про ЄС (1993 р., Маастрихт) зіграла постать Дж. Мейджора, який вдався до загрози піти у відставку у разі провалу ратифікації. Такий поворот дій призвів би до нових парламентських виборів, що не було на руку правлячій партії. Фактично ратифікація Договору призвела до розколу консервативної партії в європейському питанні. Водночас посилилось протистояння Лондона і Брюсселя стосовно розширення і прийому нових держав, проведення єдиної політики у сфері оборони і безпеки тощо.
В Договорі про ЄС можливість виходу передбачена ст. 50, в якій йдеться про те, що будь-яка країна ЄС може прийняти рішення про вихід зі складу Союзу. Документ був ратифікований, однак не був розроблений механізм виходу, оскільки такий варіант мало хто з учасників передбачав. Такий стан речей демонструє теперішня розгублена поведінка керівників як ЄС, так і Великої Британії. Отже, ВБ створила певний прецедент, оскільки механізм виходу з ЄС остаточно не розроблений.
Навіть після формального оформлення виходу, на думку Д. Туска, у найближчі два роки ЄС не зазнає змін, а ВБ буде виключено з процесу обговорення і прийняття рішень Європейською Радою і Радою ЄС тільки у питаннях, що стосуються самої Великої Британії. Водночас всі права і обов’язки ВБ в рамках ЄС зберігаються [4]. Процедура виходу, як уявляється, є доволі складною. Остаточне рішення про вихід країни з ЄС може прийняти після відповідних процедур тільки Європарламент. Нагадаємо, що в разі не підписання угоди передбачений дворічний період, після якого дія договору припиняється автоматично. У той же час Європейська Рада може пролонгувати дворічний термін. І причиною для цього може бути у першу чергу перегляд величезної маси (27 країн) договірно-правових паперів, укладених в межах ЄС.
Які наслідки матиме вихід ВБ з ЄС для самої країни та її громадян?
По-перше, громадяни ВБ (теоретично) мають втратити громадянство Євросоюзу. Однак, навряд чи Брюссель піде на такий крок.
По-друге, поки не зрозумілою є подальша доля рішень Європейського Суду для країни, що виходить.
По-третє. Виникає питання щодо компетенції Хартії ЄС про основні права і свободи.
По-четверте. Постає питання і про співпрацю поліцій і національних судів.
По-п’яте. Не зрозуміло, як вирішуватимуться питання щодо контролю кордонів.
Постають питання щодо сфери економіки, що вже зараз перебувають на поверхні: до чого призведе відмова від єдиного ринку з ЄС і загальних європейських стандартів; чи зміниться статус європейських компаній, що працюють в ВБ; всіх тривожить доля лондонського Сіті тощо.
До питань, що постали перед брюссельськими чиновниками, окреслилися також: надання спеціального статусу ВБ; перегляд договірно-правової союзної і двосторонньої основи; перегляд Договору про ЄС; питання мови; освіти – програми Еразмус; доля спільних наукових програм тощо. Зрозуміло, що ВБ не відмовиться від преференцій, що вже має. Вочевидь, консенсус буде віднайдений, однак якою ціною?
В експертному середовищі ведеться широке обговорення можливих наслідкових сценаріїв і вже апробованих варіантів відносин за формулою «країна – ЄС», як швейцарський і норвезький. Згадується також і турецький приклад. На наше переконання, у даному випадку жодна модель не підпадає під британський варіант. Однозначно це буде британський (захисний її інтересів) варіант зі всіма можливими наслідками для європейської спільноти. Певні, що ВБ не погодиться дотримуватись регламентів і директив, і не буде у захваті від ідеї сплачувати вагомі грошові внески до бюджету ЄС, за обсягом яких вона була третьою державою об’єднання. Навряд чи Лондон відмовиться від міграційного квотування робочої/інтелектуальної сили ЄС, що вводитиметься з лютого 2017 року, оскільки в ВБ доволі голосно звучать голоси про загрозу масової внутрішньої міграції – переселення в країну «польського сантехніка» [5].
До можливих наслідків Brexit можна віднести посилення ролі Німеччини і поглиблення негативного ставлення до брюссельської бюрократії, яка втратила відчуття реальності, відповідальності і креативність, і не тримає руку на пульсі проблем країн ЄС тощо. Особливо занепокоєння викликав Brexit в Німеччині, оскільки з ЄС виходить одна з найпотуг Європи, фінансова столиця світу, ядерна держава, постійний член РБ ООН. Із послабленням Європи – ослабне і німецький потенціал. Німеччині потрібен британський ринок, оскільки він посідає третє місце за експортом німецьких товарів. Для Німеччини збільшиться і частка внесу в загальний бюджет ЄС. Як відреагує німецький соціум на всі ці негаразди? Тим більше, що на Німеччину у 2017 році чекають вибори до парламенту і посилюється критика внутрішньої і зовнішньої політики керівництва. «Затягування поясків» призвела до сплеску кількості безробітних, загострення проблеми мігрантів тощо.
ВИМОГИ. Велика Британія вимагає будувати відносини з ЄС на основі угоди про вільну торгівлю, що не тягне визнання верховенства права ЄС, юрисдикції Європейського Суду, вільного переміщення людей, значних виплат в бюджет ЄС.
ЕКОНОМІКА. Позитивний сценарій. ВВП ВБ щорічно зростатиме на 1,6% і до 2030 року країна віднайде найвигідніші торгівельні домовленості. За іншим варіантом, щорічний приріст складатиме до 2030 року 0,6%, а щорічні втрати 0,8%. За іншими прогнозами, Велику Британію очікує значне зниження ВВП – від 6,3% до 9,5%, тобто нижче показників фінансової кризи 2008/2009 р. [6].
МОДЕЛІ. Жодна модель відносин ЄС з не учасниками Спільноти не відповідає інтересам ВБ. Норвегія і Швейцарія дотримуються багатьох правил ЄС, зокрема сплачують значні суми, щоби пробитись на його ринок. Експорт Британії так чи інакше залежатиме від тарифів і стандартів ЄС. Цікавим є приклад Канади, яка підписала широкомасштабну угоду з ЄС, в якій скасовуються торгівельні перешкоди для більшості позицій, однак не вимагається вільного переміщення і бюджетних внесків.
ВНЕСКИ. Чи зекономить країна на внесках до бюджету ЄС? Велика Британія входить до десятки найбільших платників ЄС. Більше неї сплачують Франція і Німеччина. Нагадаємо, що у 2014/2015 фінансовому році найбільшим бенефіціаром в ЄС були Польща, Угорщина і Греція. Враховуючі те, що фінансовий рік в ЄС триває з 01 січня по 31 грудня, а у ВБ – з 01 квітня до 31 березня, можна пояснити появу різних статистичних даних у довідках і в пресі. У той же час, ВБ отримувала в ЄС щорічне зниження сум внеску і повернення грошей у вигляді регіональних грантів розвитку, виплат фермерам тощо. За остатньою інформацією, чистий прибуток ВБ у 2014/2015 році склав 8,8 млрд. фунтів стерлінгів, що удвічі більше, ніж 2009/2010 року. Внески ВБ в бюджет ЄС складали в середньому 1,4% загального обсягу державних витрат (менше річного бюджету Департаменту енергетики і зміни клімату).
Водночас, Велика Британія безпосередньо фінансує приватні компанії і університети для проведення наукових досліджень. Ці витрати вимірюються фінансовим роком ЄС і тільки у 2014 році сягали 5,7 млрд. фунтів стерлінгів. Експерти певні, що ВБ зекономить значні гроші на членських внесках за рахунок «прихованого тарифу», сплаченого податківцями, «відкатів», нейтралізації різних махінацій та інших факторів. Внесок Великої Британії до бюджету ЄС порівняно з вигодами для бізнесу є краплею в морі.
ТОРГІВЛЯ. Нині ЄС не є настільки важливим для торгівлі Великої Британії: обсяг торгівлі сягає понад 400 млрд. фунтів стерлінгів на рік, а криза єврозони й надалі зменшує його привабливість. Навіть невдача з домовленістю про вільну торгівлю з ЄС не стане для країни катастрофічним явищем [7]. З ЄС успішно торгують і США, і Китай, і Індія, і Японія навіть за відсутності зони вільної торгівлі. І перед ВБ відкриваються широкі можливості вільних торгівельних зв’язків з іншими країнами світу, таких як Сінгапур, Бразилія і Росія в рамках СОТ. А членство в ЄС блокує просування ВБ на інші доволі престижні ринки.
БЕЗРОБІТТЯ. Серед неприємних питань, що обговорюються у зв’язку з брексітом, найпопулярнішим стало безробіття, яке, начебто загрожує британцям. Віднайти конкретну цифру щодо вивільнення робочих рук доволі складно, оскільки не вивірено вірогідні загрози від іноземних компаній, що працюють у ВБ. Враховуючі те, що провідні компанії свої основні підприємства перемістили у слабкі держави, використовуючи стабільність ринку, сировину і наявність дешевої робочої сили, може потерпати британська автомобільна індустрія, щільно пов’язана з ЄС. Може постраждати і сектор фінансових послуг, де зайнято близько 2,1 млн. осіб, оскільки фінансова індустрія побудована на законодавстві внутрішнього ринку ЄС [8]. Чи призведуть наслідки виходу до суттєвого скорочення робочих місць для британців – у 3–4 млн. осіб? У даній ситуації треба враховувати, що ринок праці ВБ є настільки динамічним, що доволі швидко адаптується до змін у відносинах з ЄС.
МІГРАНТИ. Велика Британія прагне мати повний контроль над власними кордонами. Тому громадяни ЄС також зіткнуться з візовими проблемами при в’їзді в цю країну. Така постановка питання призведе до появи додаткових робочих місць і підвищення заробітної платні. В результаті – збільшення соціальних виплат на різноманітні потреби, як то школи, лікарні, побутові послуги тощо. В цілому ж британське бачення щодо дозволу міграції скоріше схиляється до знаку «плюс», ніж «мінус». Зрозуміло, британці віддають перевагу законній трудовій міграції, прозорій, передбачуваній і прорахованій.
ГРОМАДЯНИ. Британія отримає повний контроль за своїми громадянами за кордоном, оскільки весь процес регулюватиметься виключно британськими законами. Громадяни інших країн ЄС не будуть депортовані за положеннями договору 1969 року, в якому йдеться, що права, надані громадянам на визначений термін, не можуть бути скасовані іншими новими договорами. Безперечно, однією з важливих переваг ЄС є те, що громадяни Спільноти можуть без віз працювати, пересуватися і жити у будь-якій країні об’єднання. Нині в країнах ЄС мешкає понад 2,2 млн. британських громадян, з них найбільша кількість в Іспанії, Франції та Ірландії. Однак за законами ЄС британські емігранти тепер мають розглядатися в країнах ЄС як нелегали, оскільки Британія в результаті виходу вилучила з Європейської конвенції захисту прав людини положення вільного пересування.
ЗАКОНОДАВСТВО. Країна вивільнена від європейського ордеру на арешт та інших положень закону і правопорядку. З іншої сторони, британцям навряд чи легко вдасться повернути своїх громадян, звинувачених у здійснених злочинах в країнах ЄС.
БЕЗПЕКА. Велика Британія є одним з основних учасників НАТО і Ради Безпеки ООН. Британія є ядерною державою, з нею рахується весь Світ і вона впливає на події світового масштабу. Британія є «вухами і очима США» в ЄС. Дехто вимагає переглянути положення Великої Британії в якості трансатлантичного мосту між США і Європою [9]. Додамо, що у недалекі 2003–2004 роки Німеччина і Франція напередодні другої війни США в Іраку визначили її «троянським конем» Сполучених Штатів в Європейському Союзі, оскільки тодішня позиція Британії ледве не призвела до розколу ЄС.
Позбавлена впливу в Брюсселі, Берліні і Парижі, Британія все більше ігнорується Вашингтоном і все менше впливає на трансатлантичні проблеми, як захист навколишнього середовища, безпека і торгівля.
Водночас, ризики втрати Великої Британії для об’єднаної Європи вбачаються більшими, ніж наслідки її виходу. США і більшість країн ЄС прагнуть залишити Велику Британію в ЄС. А Велика Британія у своєму стремлінні до «неочікуваної свободи від ЄС» ризикує стати дисидентом і ізольованою державою.
Список використаних джерел
1. Наразі до ЄАВТ входять чотири країни: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія, в яких мешкають разом трохи менше 13 мільйонів мешканців. Діяльність організації здійснюється по трьох головних напрямах: внутрішні відносини, відносини з ЄС – Європейська економічна зона (крім Швейцарії), та угоди ЄАВТ про вільну торгівлю з третіми країнами (поза межами ЄС).
2. Treaty on European Union. 1992. Feb. 7. URL. – Режим доступу: : http://www.ena.lu; See Treaty Establishing the European Economic Community (EEC Treaty or Treaty of Rome), Mar. 25, 1957, reprinted in 298 U.T.S. 3. The EEC Treaty was followed by the Single European Act, Feb. 17, 1986; the Treaty on European Union (Maastricht Treaty), Feb. 7, 1992; the Treaty of Amsterdam, Oct. 2, 1997; the Treaty of Nice, Feb. 26, 2001; the Treaty of Lisbon, Dec. 13, 2007. These treaties have been consolidated. See Consolidated Versions of the Treaty on European Union (EU Treaty) and the Treaty on the Functioning of the European Union (TFEU), OJ C 326/1, 26.10.2012.
3. Thatcher Biographer: How the Tories Turned Against the EU. Interview Conducted by Christoph Scheuermann . – Режим доступу: http://www.spiegel.de/international/europe/brexit-interview-with-thatcher-biographer-charles-moore-a-1099182.html
4. Press statement by President Donald Tusk on the outcome of the referendum in the UK. – Режим доступу: http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2016/06/24-tusk-statement-uk-referendum/
7. Steve Jobs: The Man and the Machine documentary bust myths. – Режим доступу: fortune.com/2015/09/04/steve-jobs-apple-documentary-2/
8. City lawyer’s analysis warns of ‘uncertainty’ threat of EU exit. By Sam Fleming and Harriet Agnew. – FT.com. – Режим доступу: www.ft.com › World › UK › Politics & Policy.
9. Some helpful research and training videos from the Bruges Group Emergency Exit by Marcus Watney. – Режим доступу: http://campaignforanindependentbritain.org.uk/helpful-research-training-videos-bruges-group/
http://uaforeignaffairs.com/ua/ekspertna-dumka/view/article/vtecha-trojanskogo-konja/
| 
