Середа Яна, Кулава Маріанна, Моначенко Анна –

слухачі Дипломатичної академії України, 

керівник проекту:  д.політ.н., проф. Чекаленко Людмила

Джерела і походження ідеї безпекового існування Європи¹

Сучасна інтегрована Європа не з’явилася раптово, як могло б здатися на перший погляд. Проте, через недостатню увагу до першопричин, що підштовхнули народи Європи шукати формат мирного співіснування, і до першоджерел витоків основних концептуальних засад, що склали ідеологічно-культурний формат майбутнього об’єднання, ми сприймаємо дану інституцію вкрай поверхнево. Саме така недалекоглядність не дає можливості усвідомити природний механізм функціонування особливого соціально-історичного організму, що в свою чергу обумовлює нашу неспроможність одночасно стати його функціональною частинною.

Об’єднана в межах інституту Європейського Союзу, Європа стоїть перед новими проблемами і викликами, що виносять на порядок денний актуальність її існування. Проте лише усвідомивши об’єктивно-обумовлений природній історичний шлях, що вона подолала, еволюціонуючи від ідеї до інституції, можна збагнути ґрунтовну традицію її розвитку і невідворотню природу сучасного європейського єднання. хх

До першопрохідців ідеї федералізму сміливо можна віднести видатного італійського філософа, мислителя і поета доби Відродження, «Батька італійської літератури» ДАНТЕ АЛІГЬЄРІ (італ. Dante Alighieri, 1265-1321). Твори: «Божественна комедія», «Бенкет», «Про народне красномовство», «Еклога», «Послання», «Питання про воду і землю», «Нове життя», «Бенкет», «Про народну мову», «Монархія» та ін.

Теорія мислителя містить паростки майбутнього: заклик до надання самостійності світській владі, створення більш масштабних територіальних одиниць і, як наслідок, формування конфедерації. Основні ідеї:

- Відмова від середньовічної аксіоми про гріховну природу світської держави. Держава –добровільна воля людей до політичної асоціації, але через їх егоїстичне стремління до багатства, єдина можливість досягнення щастя та справедливості – могутня наддержавна сила, «всесвітня монархія» або імперія з центром у Римі, який починав свій шлях із завоювань, але має закінчити утвердженням всесвітньої влади любові.

- «Всесвітня монархія» - рівноправний союз незалежних міст, держав-націй і королівств, у внутрішні справи яких монарх, що має «божественну санкцію», не втручається, а залишається лише верховним стражем законності. Головні завдання монарха-імператора – захист свободи, налагодження відносин між політичними елементами імперії і встановлення вічного миру і справедливості. Тільки у «всесвітній монархії» люди можуть відчути, що не вони створені для правителя, а правитель для них, що закон служить громадському порядку, а не громадський порядок - для закону.

- Чітке розділення духовної та світської влади.  ххх

Промовистим прикладом ідеї європейської єдності була пропозиція французького дипломата, радника Філіпа ІV Красивого П'ЄРА ДЮБУА (1250—1323), який у своєму трактаті «Про повернення Святої Землі» (1306 р.) пропонував:

- Створити Генеральну Раду народів Європи для захисту «істинної віри» і звільнення від «іновірців» історичної батьківщини християнства. Очолювати Раду повинен був король Франції, якому відводилась роль вселенського монарха, здатного відродити античну Римську державу.

- Для підтримання миру і справедливості створити міжнародний суд, який би на основі міжнародного права вирішував спірні питання. На всіх, хто намагався б порушити мир, піддавалися б міжнародному осуду і застосування санкцій.

- Конфіскувати майно лицарів-монахів, які не живуть в монастирях (головним чином, тамплієрів), і перетворити їх на найманих воїнів церкви, що дозволило б зекономити величезну суму для відвоювання Святої Землі і її подальшого захисту.

- Реформи церкви: позбавити інститут папства світської влади, ліквідувати церковну власність, духовенству видавати зарплату, дозволити одружуватись, жіночі монастирі перетворити на школи для дівчаток для виховання майбутніх дружин колоністів Святої Землі.

ххх

Промовистим закликом до європейської конфедерації розглядаємо план чеського короля ІРЖИ (з) ПОДЕБРАД (1420-1471). Прихильник гуситства (реформаторський релігійний рух, названий за іменем його лідера Яна Гуса. Радикальні гусити заперечували авторитет церкви й визнавали лише Священне Писання як єдину основу віри, вимагали спростити літургію й увести богослужіння чеською мовою). У 1464 р. висунув проект «Договору про затвердження миру між християнами», який передбачав утворення загальноєвропейської конгрегації, яка мала на меті обмежити вплив папства у міжнародній політиці, об'єднати зусилля християнської Європи для боротьби проти небезпеки з боку Туреччини, забезпечити мир на континенті. Члени конгрегації зобов’язувались вирішувати всі спірні питання мирним шляхом. Напад на одного з членів конгрегації розглядався як напад на всіх членів організації. Головні органи конгрегації:

- парламент, що працював би на регулярній основі та переобирався кожні п'ять років;

- колегія із законодавчими повноваженнями, де кожна країна мала б один голос;

- «загальна консисторія» (суд) для вирішення спірних питань;

- спільна казна;

- союзна армія.

Передбачалося, що європейську конфедерацію заснують християнські держави на договірних засадах. Державами-засновниками, на думку автора, мали виступити Німеччина, до складу якої входила Чехія, а також Франція та Італія. До них могла приєднатися решта європейських держав. Король Подебрад позиціонував ідею конфедерації як об'єднання християнських держав (термінів «Європа» чи «європейські країни» в його пропозиції не наведено) задля протистояння туркам, що захопили Константинополь 1453 року, та сподівався підписати відповідну угоду в 1464 році, однак його пропозицію не підтримали у столицях інших європейських королівств.

ххх

Новий заклик до миру прозвучав в першій чверті XVI ст. зі сторінок трактату видатного гуманіста епохи Відродження ЕРАЗМА РОТТЕРДАМСЬКОГО (Erasmus Roterodamus) (1466 - 1536). Твори: «Виховання християнського державця», «Заступник», «Кинджал християнського воїна», «Домашні бесіди», «Ціцероніанець», «Похвала Глупості» «Скарга Миру», «Про свободу волі», «Виховання християнського государя» та ін. Нідерландському письменнику і філософу-богослову належать кілька порад щодо розбудови європейської держави:

- Не потрібно абсолютизувати ні людської мудрості, ні людської глупості. Чим вище перебуває людина у суспільній ієрархії, тим небезпечнішою стає її дурість.

- Обмежити насилля між державами можливо за допомогою встановлення міжнародних законів, прийнятих за умов дотримання державами у зовнішній політиці соціально-етичних норм, на яких засноване їх внутрішнє життя.

- Обмежити владу «недосить освітчених государів», які ведуть війни. Справедливими є лише оборонні війни. Війна суперечить самій природі, якій притаманна внутрішня гармонія та злагода, є ганебним порушенням Христового вчення і обов'язку перед людьми, адже ініціаторами кривавих чвар виступають, здебільшого, саме ті, хто мав би піклуватися про добробут громадян, — монархи та священнослужителі. «Мир - джерело, батько, годувальник, умножитель и захисник всього найкращого», «немає такого худого миру, який був би гіршим за найвдалішу війну».

- Закріпити існуючі кордони у договірному порядку, оскільки «зміни державних кордонів ведуть до війни». ххх

Італійський мислитель, філософ, письменник, історик, військовий теоретик, один із державних мужів Флорентійської республіки НІККОЛО МАКІАВЕЛЛІ (1469-1527). Засновник реалістичної школи. Твори: «Государ», «Роздуми з приводу перших 10 книг Тіта Лівія», «Мистецтво війни», «Роздуми», «Флорентійські хроніки» та ін.

Основні ідеї:

• Об’єднання Італії у сильну, жорстко централізовану республіку під правовою авторитарною владою виборного глави держави, який повинен бути «лисом, щоб бачити гадів, і левом, щоб нищити вовків». Государ - це диктатор в ім’я суспільного блага, а не деспот, який діє для власного задоволення і вигоди. Лише тоді республіка буде могутньою і виправдає своє призначення, коли правитель, відкинувши закони і принципи моралі, встановить диктатуру.

• Пріоритет світської влади, критика духовенства, ліквідація дворянства. Справедливий державний устрій повинен забезпечити політичну свободу людини.

• Закон і право – основа свободи, яка сприяє розвитку і укріпленню громадянського духу, тому в мирний час народні режими найефективніші, тільки вільні люди можуть брати участь у політичному житті. Але свобода неприпустима у період кризи, коли вона протистоїть безпеці, тому необхідний наділений надзвичайними повноваженнями правитель, здатний невідкладно приймати важливі рішення.

• Необхідність захисту держави від зовнішніх і внутрішніх ворогів за допомогою вдалих політичних союзів і сильної регулярної армії із власних громадян, а не найманців, та загонів міліції.

• Економіка – основна складова благополуччя держави. Недопустимість занадто високих податків: государ може бути щедрим тільки за рахунок військової добичі, але не за рахунок своїх підданих.

ххх

ЖАН БОДЕН (1530—1596). Погляди на державу, на шляхи й методи зміцнення централізованої монархічної влади видатний політичний мислитель виклав головним чином у праці «Шість книг про республіку» (1576). Ж. Боден визначає державу як управління сімей, яке здійснюється суверенною державою на основі права. Держава як організація виникає в результаті угоди, і вища її мета полягає не в забезпеченні зовнішнього благоденства людей, а в тому, щоб, гарантуючи мир й захищаючи від зовнішнього нападу, піклуватися про істинне щастя індивідів. Не повинно бути жодних причин для виступів проти держави, бо вона суверенна. Розробка теорії державного суверенітету є найвагомішим внеском Ж. Бодена у розвиток політичної думки. Суверенітет він розуміє як абсолютну, постійну й неподільну владу.

ххх

ГУГО ГРОЦІЙ де ГРООТ (Huig de Groot, 1583-1645). Нідерландський політичний діяч, мислитель, юрист, філософ, історик, дипломат. Один із засновників вчення про державу, новітньої теорії природного права, морського права та науки міжнародного права. Надав правової форми ідеям вільної торгівлі, відстоював право вільного плавання кораблів під усіма прапорами у відкритому морі («Про право здобичі»). Основна політико-правова праця про природне право і право народів, а також принципи публічного права - «Про право війни і миру» (1625 р.). Обґрунтував необхідність правового оформлення й регулювання міжнародних відносин, і насамперед проблем війни та миру. Є свідчення про переклад Трактату старослов’янською мовою у Києво-Могилянській академії. Трактат мав величезний успіх, проте у 1627 році був внесений до папського списку заборонених книг, у якому вона перебувала до 1900 р. Думки Г.Гроція:

• необхідність формування нового типу світової спільноти, заснованої на ідеї єдиного міжнародного правопорядку, який добровільно встановлюють і якого послідовно дотримуються суверенні держави;

• обов'язок нейтральних держав –утримуватися від сприяння тому, хто веде несправедливу війну. У сумнівних випадках – зберігати рівність у наданні воюючим сторонам послуг, що не пов'язані з використанням зброї;

• уникати у війні вбивств, виявляти милосердя до тих, хто виступає на боці ворога випадково або примусово, всіляко запобігати вбивству мирних жителів, гуманно ставитися до полонених;

• встановлювати низку обмежень щодо знищення і загарбання під час війни майна, що належить ворожому народу, одержання влади над переможеними;

• утверджувати правові принципи у сфері зовнішньої політики, обов’язкове виконання міждержавних договорів;

• розвинув поняття «інститут посольства», закріплено за послами основні права, якими вони володіють і нині: дипломатична недоторканність, екстериторіальність, право бути прийнятим тим сувереном, до якого посланця було відряджено.

ххх

ЕМЕРІХ КРЮСЕ (фр. Émeric Crucé, 1590-1648). Французький письменник, філософ, викладач, дослідник міжнародних відносин, "Нова Британска енциклопедія" називає його "першим адвокатом міжнародного арбітражу''. Основний твір - трактат «Новий Кіней, або думки про стан, який дає можливості та засоби для встановлення загального миру і свободи торгівлі для  всього світу. Монархам та суверенним правителям Європи”  (1623 р.). Образ Кінея автор запозичив з історії Стародавнього Риму. Кіней був близьким другом та радником епірського царя Пірра, який у боротьбі з римлянами отримав перемогу з такими великими втратами, що вислів “піррова перемога” назавжди увійшов в історію як символ невиправданих жертв. Кіней радив Пірру проводити політику миру і не розпочинати війну з римлянами, оскільки втрати, яких завдає війна, не виправдовуються навіть перемогою. Основні ідеї автора:

• на основі договору створити міждержавну асамблею, до складу якої увійшли б провідні держави світу (Європи, Азії та Африки) незалежно від релігійної приналежності у якості рівноправних членів на основі представництва послів;

• для вирішення міжнародних спорів скликати Раду з правом відповідних рекомендацій державам-членам, втягнутим у конфлікт (прообраз РБ ООН) з розташуванням у Венеції;

• рішення, прийняті більшістю на загальних зібраннях, мають силу закону;

• необхідність збереження і поваги державного суверенітету;

• держави-члени зобов’язувалися допомагати одна одній у придушенні повстань.

• боротьба з піратством і створення умов для вільної торгівлі, для чого розвивати морські і річкові шляхи і з’єднати найважливіші водні артерії, ввести єдину грошову одиницю і систему мір та ваги, а також забезпечити помірність податків.

У заключній частині трактату Крюсе зазначає: “Ми не хочемо ніякого невидимого миру, ніякого миру на три дні, а хочемо тривалого миру на добровільній і рівній основі, миру, який кожному дає те, що йому по праву належить: бюргеру – його привілеї, іноземцю – право гостя, а всьому світу –свободу в торгівлі та спілкуванні“.

ххх

Відгуком на проект Крюсе став «Великий план» МАКСИМІЛІАНА ДЕ БЕТЮН (герцога СЮЛЛІ), радника французького короля Генріха ІV, який на основі федеративного принципу пропонував заснувати європейський союз з метою забезпечення миру та безпеки, а також ведення війни проти невірних за розширення християнської цивілізації. Здійснювати керівництво об'єднаною Європою мала «Рада Європи», завданням якої було б урегулювання розбіжностей і керівництво спільним військом. Також передбачалось створення європейського сенату у складі 66 осіб з їх ротацією кожні три роки. Важливим для того часу стало формулювання принципів майбутнього союзу: 1) пріоритет загальноєвропейських інтересів; 2) заборона війни між союзними державами; 3) юридична рівність членів союзу та прагнення до фактичної рівноваги та інші.

Цей відомий утопічний проект створення християнської республіки, часто подається як перший із грандіозних планів об'єднання Європи, які зрештою лягли в основу створення Європейського Союзу.

Зазначене вище й сьогодні не лише не втратило своєї актуальності, а й залишається одним із завдань країн-членів ЄС.

ххх

 Наприкінці XVII століття детальний європейський проект запропонував англійський політичний та громадський діяч ВІЛЬЯМ ПЕНН (William Penn, 1644-1718). Народився в Лондоні, один із керівників квакерського руху, засновник англійської колонії в Північній Америці (штат Пенсильванія названо на честь його батька, адмірала Вільяма Пенна, який брав участь у громадянській війні 1642–1651 років). В.Пенн розробив «Структуру Уряду» нової провінції, що стала її конституцією. Деякі ідеї «Структури Уряду» було внесено до Конституції США. Запровадив на той час революційну ідею: введення поправок до законів у зв’язку із зміною обставин та часу. Один з перших порушив питання демократії і свободи віросповідання. Твір В.Пенна «Есе щодо теперішнього та майбутнього миру в Європі шляхом створення європейського Конгресу, Парламенту або Палати держав», 1691-1693 рр. містить низку цікавих європейських ідей:

• Європейський конгрес мав вирішувати конфлікти між державами, якщо б вони не могли їх вирішити самостійно. Необхідність захисту свободи національних держав, їх суверенітет міг бути обмежений лише у питанні підтримання миру.

• До складу конгресу мало бути обрано 90 депутатів від європейських країн, що збиралися б на щорічні сесії. Голосування мало відбуватись за Венеціанською системою, яка унеможливлювала корупцію: рішення мало прийматися ¾ голосів, або 50%+7 голосів.

• Спираючись на об’єднані сили держав-членів, конгрес мав право примушувати окремі країни до підпорядкування і виконання колективних рішень.

• У разі невиконання постанов чи вимог конгресу до порушника мали бути застосовані санкції з вимогою відшкодування заподіяної шкоди.

• «Завоювання, підтверджене договором і укладенням миру, є прийнятним правовим встановленням», хоча й «штучним», але таким, що забезпечує «надійність більш важливих правових понять».

ххх

ШАРЛЬ-ІРЕНЕ абат де СЕН-ПЬЕР (фр. Charles-Irénée Castel, abbé de Saint-Pierre, 1658- 1743). Французький публіцист, священик, нащадок небагатої нормандської шляхти. Твори: «Проект вічного миру», «Роздуми про полісинодії». Висловив думку про можливість створення постійної арбітражної установи, яка б розв’язувала конфлікти між правителями, що забезпечило б мир і розквіт торгівлі між усіма державами. У 1713 році запропонував Утрехтському конгресу, що завершив війну за іспанський спадок, проект "вічного миру", який базувався на основі удосконалення правового врегулювання відносин між державами. Для цього, на його думку, необхідно створити міжнародну організацію у формі федерації з обов’язковою участю всіх великих держав. Право виходу мало бути обмеженим з підпорядкуванням членів федерації загальним рішенням. Діяльність організації зосереджувалася на таких положеннях:

• повага територіальної цілісності, обмеження втручання у внутрішні справи держав;

• запровадження арбітражу міжнародних судових трибуналів і міжнародного війська;

• введення в міжнародне законодавство положення про відповідальність держав за підготовку і розв’язання війни і запровадження колективних санкцій, включаючи військову силу.

ххх

НАПОЛЕОН I БОНАПАРТ (фр. Napoléon Bonaparte, 1769-1821). Французький імператор 1804—1815 рр., король Італії, медіатор Шейцарської конфедерації, протектор Рейнської Конфедерації. Заклав основи сучасної французької держави. Докорінно змінив державний устрій країни, деякі з його нововведень діють і сьогодні не тільки у європейських країнах, але й у колишніх французьких колоніях Луізіані і Квебеку. Підкоривши більшу частину Європи, намагався створити європейську Асамблею під егідою «великої Франції» з її імператором на чолі. Асамблея мала:

• єдиний кодекс законів (громадянський, 1804 р., «Кодекс Наполеона», торговий, 1807 р., кримінальний, 1810 р.;

• вищий касаційний суд;

• загальноєвропейську армію;

• національний банк і єдину грошову систему;

• єдину систему мір і ваги;

• розгалужену систему доріг і каналів.

Передбачав піднесення націоналізму и порушував питання про внесення впорядкованих змін до етнополітичної карти континенту для запобігання збройних конфліктів.

ххх

У ХVIIІ ст. родоначальник німецької класичної філософії ЕММАНУЇЛ КАНТ у своєму трактаті «Проект вічного миру», або «До вічного миру» (1795 р.) опору для інтеграції Європи бачив не в легальних інститутах, а в бажанні та в етичних принципах країн, які хочуть об'єднатися. Вічний мир не може виникати сам по собі, його потрібно встановлювати - приміром, за допомогою підписання договору. За Кантом існує лише дві можливості встановлення «вічного миру»: або шляхом розроблення, укладання та виконання договору, який забороняє війни, або «вічний мир» настане на всесвітньому цвинтарі людства після винищувальної війни. Головна мета Канта полягала в тому, щоб запропонувати такі статті договору, сформулювати в них такі умови, які забезпечували б не тимчасове перемир'я, а вели до сталого (вічного) миру, які б назавжди усували війну з життя європейських народів. Міжнародний договір не може мати юридичної сили, коли в ньому таємно зберігаються resrvatio mentalis - підстави для майбутньої війни; жодна самостійна держава не може бути анексованою чи переданою іншій; постійні армії мають бути ліквідовані, оскільки вони постійно перебувають у стані готовності до ведення війни; державні борги не повинні використовуватися для виконання цілей зовнішньої політики; жодна держава світу не може втручатися силою у внутрішні справи іншої держави; жодна держава не може використовувати у політичній боротьбі безчесні методи.

Засобом досягнення та встановлення «вічного миру» виступає світовий рівноправний союз держав на засадах всесвітнього громадянського суспільства – «федерація вільних держав». «Це був би союз народів, який проте не повинен бути державою народів.

Таким чином, у XVII та у XVIII століттях було створено шість основних проектів європейського об'єднання: «Новий Кіней» Емеріка Крюсе, паризького ченця, 1623 р.; Великий Проект герцога де Сюллі, міністра-гугенота Генріха IV, 1638 р.; Всезагальне пробудження Амоса Коменського, єпископа Церкви моравської, 1645 р.; Есе про нинішній та майбутній мир Європи Вільяма Пенна, англійського квакера та засновника великої Американської держави, 1692 р.; сюди ж долучають і два проекти вічного миру аббата Сен-П'єра, 1712 р. та Еммануїла Канта, 1795 р.

ххх

Проте пальму вищості роздумів про майбутню Європу віддаємо австрійському філософу, письменнику і політику графу РІХАРДУ НІКОЛАСУ КУДЕНГОФЕ-КАЛЕРГІ (Richard Nikolaus Coudenhove-Kalergi, 1894-1972). Засновник Пан-Європейського руху, генеральний секретар Європейського парламентського союзу (1947 р.), перший лауреат премії Карла Великого за видатний внесок у європейську інтеграцію запропонував прийняти європейську конституцію, організувати спільні збройні сили, ввести європейську валюту, Європейський центральний банк, єдину паспортну систему, а також здійснювати спільну зовнішню та безпекову політику. Велике значення надавав європейським символам: прапору, гімну, запропонував відзначати День Європи. У 1923 році опублікував книгу «Пан-Європа», в якій запропонував створити «континентальний європейський союз зі столицею у Страсбурзі, що тісно взаємодіє з Британською імперією і США в рамках атлантичного союзу».

Система загальноєвропейських інститутів:

• Федеральна рада;

• Федеральна асамблея, до складу якої національні парламенти направляють своїх представників;

• Федеральний суд;

• Федеральне казначейство.

Пропонував залишити необмеженим суверенітет держав-учасниць, що деякі дослідники вважають недоліком проекту.

У 1922 році Куденгофе-Калергі засновує Пан'європейський союз – першу організацію, яка прагне об'єднання Європи. Її учасниками були Альберт Ейнштейн, Томас Манн, Зигмунд Фрейд, Арістід Бріан і Конрад Аденауер, Отто фон Габсбург.

Таким чином можна сміливо стверджувати, що Куденгофе-Калергі заклав основи нинішньої європейської ідеї, європейської самосвідомості та європейської ідентичності. Серед принципів єдиної Європи Калергі назвав свободу, мир, економічне процвітання і культуру. Об'єднана Європа, єдина в політичному і економічному плані, на його думку, повинна була стати економічною, культурною і політичною противагою США, Росії та Східної Азії, мала запобігати новій світовій війні.

Вольтер (1751 р.) охарактеризував Європу як "своєрідну велику республіку, поділену на кілька держав, одні монархічні, інші змішані... але всі пов'язані між собою. Вони всі мають однакові релігійні засади, навіть якщсг поділені на кілька конфесій. Усі вони визнають однакові принципи публічного права й політики, невідомі в інших частинах світу.

Ми вже згадували перші мирні конгреси. Найбільш дієвим з них був третій, паризький (1849 р.), на якому головував видатний французький письменник Віктор Гюго. На відкритті конгресу Гюго виступив з промовою, в якій сказав: “Прийде день, коли ти, Франціє, ти, Росіє, ти, Італіє, ти, Англіє, ти, Німеччино, – всі ви, всі нації континенту, не втрачаючи своїх визначальних рис та своєї унікальної своєрідності, всі нерозривно об’єднаєтесь в якомусь вищому суспільстві і створите європейське братство, так само, як колись Нормандія, Бретань, Бургундія, Лотарингія, Ельзас, – злились в єдиній Франції. Настане день, коли єдиним полем битви будуть ринки, відкриті, для торгівлі, і уми, відкриті для ідей! Настане день, коли ядра та бомби будуть замінені виборчими бюлетенями, загальним голосуванням, мудрим  посередництвом великого верховного сенату, який буде для Європи тим, чим є парламент для Англії, сейм для Німеччини, Законодавчі збори для Франції. Настане день, коли ми побачимо два гігантських союзи держав – Сполучені Штати Америки та Сполучені Штаті Європи, які стануть обличчям один до одного і скріплять дружбу, потиснувши руки через океан, будуть обмінюватися своїми творами, виробами своєї промисловості, витворами мистецтва, геніальними обдаруваннями: побачимо, як вони піднімають нове на всій земній кулі, заселяють пустелі, під пильним оком творця удосконалюють все створене ним й ради загального благоденства об’єднають воєдино дві неосяжні сили - братство людей і могутність бога!”. У цих словах великого французького письменника була викладена нова філософія і новий етап пацифістського руху.

Гасло “Сполучені Штати Європи” використовувався також створеною у 1867 році в Парижі Лігою Миру (з 1872 р. – Товариство друзів миру, а з 1883 року – Арбітражне товариство). Тоді ж у Женеві була створена Міжнародна ліга миру і свободи, яка в своїй діяльності звертала більше уваги на політичні та соціальні питання. В міжнародних питаннях вона також повернулася до ідеї Сполучених Штатів Європи. Підтвердженням цьому стало видання Лігою спеціального друкованого органу під назвою “Сполучені Штати Європи”, що згодом став видаватися в Берні щомісячно.

В цілому європейський пацифістський рух і пацифістські організації середини та другої половини XIX століття залишили помітний слід в історії світового пацифізму і в теорії вічного та справедливого миру. Його учасники намагалися перенести теоретичні пошуки та проекти в практичну діяльність різних міжнародних та пацифістських організацій, намагаючись наповнити конкретним змістом численні мирні проекти, які висувалися в минулому (у ХVІІ - XIX ст.) ².

Одним з варіантів об’єднання Європи можна розглядати Малу Антанту. Мала Антанта, утворена у міжвоєнні часи за ініціативою Франції. Мала Антанта — альянс, сформований в 1920 і 1921 Чехословаччиною, Румунією і Югославією з метою захисту проти угорського ревізіонізму і запобігання реставрації Габсбургів. Франція підтримувала цей альянс, підписавши договори з кожною з країн. Загроза з боку Німеччини привела країни Малої Антанти до участі в політиці взаємної безпеки, яку ініціював СРСР. У 1933 році країни Малої Антанти сумісно з СРСР та Туреччиною підписали договір щодо визначення агресії. 16 травня 1935 року Чехословаччина уклала оборонний договір з СРСР та Францією.³ Після підписання Мюнхенської угоди 29 вересня 1938 р. Мала Антанта де-факто розпалась.

ххх

19 вересня 1946 р. Уїнстон Черчілль виступив в Цюріхському університеті з промовою про необхідність створення «Сполучених Штатів Європи».

« (…) ми повинні відтворити Європейську Родину у вигляді регіонального утворення, яке могло б називатися, скажімо, Сполученими Штатами Європи. Якщо на початку деякі держави Європи не бажатимуть чи не матимуть можливості приєднатися до такого Союзу, ми так чи інакше повинні намагатися зібрати і об’єднати тих, хто цього бажає і може. Спасіння простих людей усіх рас та усіх земель повинно створюватися на міцних засадах та гарантуватися готовністю усіх чоловіків та жінок померти, але не піддатися тиранії.

Тому я кажу вам: нехай Європа підніметься!»

Вінстон Черчілл

ххх

Певна складова озвучених ідей по праву належить графу Куденгове. У 1947 році з метою об'єднання європейських парламентаріїв граф Ріхард Куденгофе-Калергі заснував Європейський парламентський союз (ЄПС), який у 1952 році став складовою Європейського руху, а Калергі був обраний почесним президентом  руху.

Отже, інтелектуальний родовід Європейського руху можна прослідкувати з античних часів, та його безпосередні корені практичної реалізації сягають міжвоєнних років, коли австро-угорський аристократ граф Ріхард Куденгофе-Калергі об’єднав найпотужніші уми Європи і започаткував разом з ними пан-європейський рух.

Нові ідеологи приходять на зміну своїм попередникам і продовжують благородну традицію. Адже допоки є прагнення людей спільно будувати європейський дім, спільно долати перешкоди на історичному шляху, приходитимуть й ті, хто шукає і знаходить відповіді на складні питання сьогодення.

ххх

«Наші країни зробилися замалими для сучасного світу за масштабами сучасних технічних засобів,  на мірку сьогоднішніх Америки й Росії і завтрашніх Індії й Китаю. Згуртування європейських народів, об’єднаних у Сполучені Штати Європи, - це засіб підняти їхній рівень життя і зберегти мир. Вона є великою надією й шансом нашої доби. І ми  йдемо до нашої мети, Сполучених Штатів Європи, дорогою без воротя».