ГОЛОВНИЙ БІЛЬ ЄВРОПИ

Розширення розв’язує 

економічні проблеми в Європі

Комісар ЄС з регіональної політики Данута Хюбнер¹

Євроінтеграційні проблеми сьогодення, на наше переконання, є результатом фіаско ідеї світової уніфікації за євро-американською моделлю розвитку. Нова концепція світового домінування США, що вималювалася після колапсу біполярності, спиралася на ідею створення нового світового порядку, який сучасні аналітики називають однополюсним світом. В чому суть такого порядку показали подальші події розвитку міжнародних відносин. Хоча розвитком їх існування в нових умовах важко назвати… А весь світ де сам, а де й з примусу намагався реалізувати американську ідею, яку охрестили євро-американською моделлю.

Провідну роль у спричиненому хаосі, який поступово охопив всі континенти і провідні країни, зіграли призабуті суб’єкти міжнародного права, що вийшли з тіні державного суверенітету, такі як фінансові інститути і банківські системи. Можливо саме вони мали зіграти роль глобального управлінця? Але з огляду на обмеженість корпоративної думки, ці системи працюють лише на себе, виправдовуючи своє існування. І в черговій циклічній кризі, що охопила світ, саме вони неймовірно збагатилися на спекулятивних багатоходових партіях і махінаціях².

Як світ протистоїть таким катаклізмам і країни Європейського Союзу зокрема? Оскільки наддержавні регулятори не спрацьовують, нині керівництво ЄС намагається запустити в дію національні державні механізми, пропонуючи запровадження конкретних дій-реформ кожному урядові. При цьому відповідальність вже загальноєвропейського масштабу покладається саме на урядові, тобто державні структури. Найяскравішим варіантом європейської наднаціональної неспроможності виявилася ситуація в Греції, про яку новини за рівнем залякування змагаються між собою. «Греція обвалила світові біржі», - повідомляли одні агенції, «крах Євро означав би крах Європи», - вторили їм інші. Так, німецькі біржі впали на 6%, італійські – на 7,07%, швейцарські – на 3,5%, грецькі – на 5,5% після повідомлення про проведення в Греції референдуму з питання можливого виходу з ЄС…, або чи зважати на поради європейського керівництва...

Незважаючи на всі директиви і регламенти ЄС грецький уряд фактично вийшов з-під контролю, загрожуючи всій європейській політичній, правовій та економічній системі, що створювалася не одним поколінням європейців роками і складалася по цеглинці у вражаючий дім європейської інтеграції.

Аналізуючи причини негативних явищ європейського простору, можна дійти висновку про низку прорахунків, не доопрацювань, подвійних стандартів, що були допущені під час створення Євробудови. Саме Греція була тією слабкою ланкою, якій першій (!) було дозволено ігноруючи всі критерії і економічні  вимоги до членства посісти місце постійного члена в Спільнотах. У зв’язку із зазначеним пригадується доволі жорстка позиція ЄС щодо України. Відомі критерії і вимоги щодо членства мають бути дотримані: зовнішній борг не мав перевищувати 60% ВВП, показник безробіття – не більше 5%, дефіцит бюджету – 3,2% (був 1,2%), інфляції – 3-5% тощо. Греція кінця 70-80-х років минулого століття не відповідала жодному з цих критеріїв членства в ЄС. Однак, таке небезпечне явище, як лобізм в Європейських Спільнотах виборов для Греції членське місце. Шукаючи аналогію грецькому феномену як «французько-німецькому троянському коню в ЄС», можна було б згадати хиба що Польщу – «троянського коня США в Європейському Союзі».

Нагадаймо не такі вже далекі події посування Греції по сходинках ЄС. У зв’язку з військово-фашистським переворотом у Греції в квітні 1967 р. і широкими репресіями, здійсненними урядом грецької хунти, що явно протирічили «Європейській конвенції із захисту прав і основних свобод людини» Ради Європи, а також основоположним документам ЄЕС, за ініціативою скандинавських країн у консультативній асамблеї було порушено питання про виключення Греції з Ради Європи (!). В грудні 1969 р. під загрозою виключення Греція демонстративно вийшла з Ради Європи.

Низка прихованих викликів крилася і в економічній площині. В країнах-кандидатах, зокрема і в Греції, де рівень ВВП був удвічі менший від інших,  заробітної плати – менший 30% країн ЄЕС, рівень інфляції – більший тощо, необхідні були структурні реформування економіки, що потребувало додаткових фінансових витрат Спільнот. Рівень розвитку економіки неминуче призвів до посиленої хвилі міграції в розвинуті країни. Загрожувала також проблема конкуренції. У першу чергу це стосувалося виробництва сільськогосподарської продукції –вина, фруктів, овочів. Франція і Італія вбачали в цьому питанні безпосередню загрозу власному виробництву, тому вдалися до низки пропозицій щодо спеціального терміну адаптації слабких країн до вимог ЄЕС. До зазначеного додавалися проблеми інституційного характеру, які поставали з-за необхідності реформування механізму прийняття рішень, механізму голосування. Кандидатура Греції активно підтримувалася з політичних мотивів Францією, а з економічних мотивів – Німеччиною. Саме Франція, що активно підтримувала процес розширення ЄЕС на Південь і водночас енергійно захищала секторальні інтереси національної економіки, виступила з ініціативою обговорення умов вступу окремо з кожною слабкою країною-кандидатом – Грецією, Іспанією і Португалією.

Щодо Греції на порядок денний було висунуте кардинальної важливості питання: погодження відносин Греції з Туреччиною. Як відомо, на той час Єврокомісія відмовила Туреччині через недостатній економічний розвиток.  Отже, Греція взяла на себе зобов’язання не використовувати у майбутньому право вето при вступі Туреччини до ЄЕС. Наступне питання стосувалося перспектив участі Греції в інтеграційних процесах ЄС та процедури прийняття рішень. У зв’язку з зазначеним, саме для Греції було запропоновано вперше в історії ЄЕС  довготривалий перехідний період, що надавав можливість вирішити низку вкрай важливих завдань. Йшлося про впровадження широкої економічної програми для Греції з використанням комунітарних структурних фондів, пристосування її соціально-правових структур до функціонування основних інституцій та механізму ЄЕС. Пропозиції Єврокомісії мали принципову важливість і відповідальність, оскільки мова йшла про слабку економіку слабкої держави на відміну від першого розширення: Велика Британія, Данія і Ірландія. ЄК наполягала на встановленні відкритого за термінами періоду економічних та політичних конвергенцій ще до початку переговорів про інтеграцію до ЄЕС.

Однак, саме Франція виступила проти ідеї введення додаткового перехідного періоду, який на її думку, значно б затримав процес адаптації нових членів. 8 лютого 1976 р. Рада Міністрів проголосувала про початок переговорів про вступ. Вирішальну роль тут зіграли не стільки комунітарні інтереси, скільки мотиви політичного характеру. Німеччина також вважала, що затримка переговорів про вступ Греції призведе до негативних наслідків з участю Греції в НАТО, тобто могло негативно вплинути на Західну систему безпеки. В результаті за два роки після початку переговорів Спільнота не виробила єдину позицію. Рада Міністрів ЄЕС і Європейська Комісія розійшлися в стратегіях щодо Греції. Водночас грецька делегація, спираючись на свою попередню пропозицію – членство в ЄЕС через Угоду про асоціацію – вимагала 22-річний перехідний період (!).  

Нашвидкуруч у березні 1979 р. договір про вступ Греції до ЄЕС був підписаний із встановленням 5-річного перехідного періоду для сільського господарства (вирівнювання цін на сільськогосподарську та іншу харчову продукцію). Щодо внеску Греції до загального бюджету, то вона тут виступала чистим бенефіціантом: у 1981 р. отримала з бюджету ЄЕС 80 млн. ЕКЮ, у 1985 р. – 500 млн. ЕКЮ.

Проти членства Греції в ЄЕС під час ратифікації проголосували комуністи і соціалісти в парламенті (204 – проти, 264 – за). Побоювання грецьким урядом опозиційних сил в самій Греції прискорило прийняття ним позитивного рішення щодо членства в Спільнотах. Хоча Європейська Комісія наполягала прислухатися до її позиції, оскільки завчасне розширення за рахунок поглиблення і непідготовленість Греції завдасть проблем європейському інтеграційному процесу. Не останню роль у грецькому виборі європейців зіграв і турецький чинник: проблема Кіпру прискорила грецьке посування до Євросоюзу. В результаті Євросоюз отримав бенефіціанта на довгі роки, який і зараз не збирається платити по рахунках.

Фінансові донори європейської зони – Німеччина,  Велика Британія, Франція вже втомилися тримати на плечах таких невдячних сусідів. А фактично їх штучно роздутий чиновницький апарат, який, наприклад, запровадив в Греції так звану «національну» систему партійного керівництва, що роками утримується при владі завдяки високим соціальним виплатам всім вразливим і невразливим групам населення, що й надалі голосують за владу – годувальницю. Чимось це нагадує ситуацію в давньому Римі епохи імперії: Хліба і розваг! Чим не грецький сценарій сьогодення?

Основні утримувачі Євросоюзу сьогодні також не є в кращому стані. Спостерігаючи за ситуацією у Франції, можна прийти до невтішного висновку про серйозні проблеми, що визріли в надрах її економічного благополуччя. Поглибилися проблеми з середнім бізнесом, що віддає в державні соціальні фонди левову частку доходів: до 49% від зарплатні (німецькі – 28%). Франція живе не по доходах вже 37 років, а останній збалансований бюджет країни було прийнято у 1974 р. Французькі президенти  підвищують витрати і зменшують податки. Уряд Н.Саркозі встиг внести низку «специфічних рішень» у французьке законодавство, як наприклад, зниження НДС для барів і ресторанів, що коштує державі щорічно 2 млрд. євро.

Саме Франція є найбільшим кредитором Греції: фінансові організації Франції володіли грецьким боргом на 53 млрд. євро. Власний борг Парижа складає 1,7 трлн. євро, що дорівнює 84,7% від ВВП країни і є найбільшим серед європейських таких країн, як Німеччина, Нідерланди, Австрія, Фінляндія і Люксембург. До цього додається і високий дефіцит бюджету у 8,2%, за розміром якого Франція поступалася в єврозоні хіба що Ірландії, Греції та Іспанії. Економіка Франції втрачає свою конкурентоспроможність. А значним тягарем на ній висить знову ж таки багатомільйонна армія чиновництва, яку роздуто до неймовірних розмірів: кожен п’ятий француз утримується за рахунок держави. Провідні рейтингові агентства: Moody's, Fitch і Standard & Poor's понизили рейтинги низки найбільших банків Франції, серед яких і Société Générale і Crédit Agricole.

Невеселі справи і в Італії, що має за розміром третій на планеті держборг з 1,9 трлн. доларів або близько 120% від ВВП країни. Звертаючись до Італії і Іспанії, німецький канцлер А.Меркель і тодішній французький президент Н. Саркозі закликали уряди цих країн скоротити заборгованість удвічі, щоби поновити довіру ринків. Проблеми загострилися і у Великій Британії: скорочення ВВП, заборгованість за кредитами тощо. Угорщина, позичивши 25 млрд. євро у МВФ, також могла похвалитися власним боргом, який перевищував 80% від ВВП, а дефіцит бюджету – 10%; корупція процвітала, суспільство ідеологічно і соціально розмежувалося, а реформування не проводилося роками. Проблеми спіткали польську і чеську сталеливарну промисловість, яка залишається збитковою. Щороку –до 2013 року Європейський інвестиційний банк надає Болгарії на розвиток від 500 до 700 млн. євро тощо.

Особливої гостроти моменту в європейських країнах додають передвиборчі марафони на президентське і канцлерське крісла у Франції і Німеччині, що принесе додаткові ускладнення в політичну і економічну ситуацію.

Першим руку допомоги Греції, Португалії, Ірландії, Іспанії і Італії простягнув Європейський центральний банк, що скупив облігації проблемних країн єврозони за серпень – жовтень ц.р. на 100 млрд. євро. Свої пропозиції щодо бажання скупити борги ЄС озвучив Китай…

Нагадаємо, що одним з аргументів «за» вступ нових учасників в ЄС постійною була теза «про необхідність робочих рук». Саме вона відкривала європейські кордони для тисяч мігрантів. Пояснювалося це негативною демографічною ситуацією в ЄС, а для її виправлення європростору була вкрай потрібна робоча сила, яку залучали з інших країн. Щодо демографічної ситуації нагадаємо деякі статистичні дані, характерні для благополучного періоду розвитку ЄС: на 2,2 млн. шлюбів в ЄС у 2004 р. припадав 1 млн. розлучень. Одна третина дітей з’явилася на світ поза шлюбом. У 2005 р. 67% сімей в ЄС не мали дітей (70% сімей у Фінляндії, Німеччині, Данії і Австрії. У Польщі, Литві, Словаччині, Кіпрі і Мальті ця цифра дорівнювала 55%). Розповсюджена наркоторгівля і наркоманія: щорічно в ЄС вмирає 8000 молодих людей від передозування.

Поза залученням мігрантів, Євросоюз бачить вихід із складної демографічної ситуації в реалізації низки спеціальних програм для розвитку репродуктивності і підтримки дитинства. Складовою гуманітарної політики ЄС стають програми Розвитку інтегрованих соціальних служб для вразливих сімей і дітей. Один з проектів «Гроші ходять за дитиною», реалізований в Латвії у 2006 році за підтримки ЄС, означав впровадження механізму, спрямованого на реформування системи опіки над дітьми відповідно до стандартів ЄС. Проект передбачав зменшити кількість дітей, що перебувають в закладах опіки, створити дітям умови перебування в сім’ях. Досвід Латвії було вивчено і запроваджено і в Україні того ж 2006 року. Для реалізації зазначеного проекту на європейські гроші були створені спеціальні служби, які почали діяти у 32 районах і містах Київської області³. Отже, ідея захисту вразливих дітей не є новою для українських реалій і не є українським ноу-хау, як було оголошено в жовтні ц.р. з трибуни з’їзду освітян. Створювати паралельні структури типу додаткових спеціальних інститутів для вивчення вже апробованого на практиці є викиданням державних грошей на вітер.  

При всій складності ситуації, в якій опинилася сьогоденна Європа, привертає увагу двокорінність посталих проблем: з одного боку – гальмування добровільної реалізації процесу уніфікації за євро-американським сценарієм, а з іншого – глибокі різнопланові негаразди, спричинені поспішним списанням суверенітету держав на узбіччя історії. І саме через ігнорування законів об’єктивного розвитку за схемами: теза-антитеза, дія-результат, управління-контроль, а також наявність подвійних стандартів в політиці ЄС, що ніколи не сприяло успіху в міжнародних відносинах, європейська інтеграція зазнає серйозних проблем.

Разом з тим, при всій складності ситуації в Європейському Союзі слід віддати належне цій інституції. Зовнішня політика ЄС спрямована на утвердження Європейського Союзу як найбільшого світового донора розвитку та гуманітарної допомоги. ЄС бореться з бідністю та іншими негараздами, на що витратив понад 46 млрд. євро. Тільки за три роки (2004-2006) допомога ЄС третім країнам у боротьбі з наркоманією зросла удвічі. Тільки нашій державі серед іншого за однією Програмою допомоги і запобіганню незаконного обігу наркотиків та наркоманії європейці надали 2,5 млн. євро. Соціальну допомогу від ЄС отримують понад 600 тис. палестинців тощо.

ЄС зосереджує увагу на подальшому розвитку потенціалу швидкого реагування, що дасть можливість мобілізувати допомогу в надзвичайних ситуаціях і сприятиме економічному розвитку. Євросоюз забезпечує підтримку ключових цінностей демократії, прав людини, якісного державного управління та верховенства права. 60 тис. миротворців ЄС задіяні у різних гарячих точках планети. Європейці складали 80% контингенту НАТО в Афганістані та понад 60% Тимчасових сил ООН у Лівані.

Зрозуміло, чому 70% європейців прагнуть планетарного посилення ЄС та його консолідації, оскільки поділ країн ЄС може загрожувати його цінностям: Непорушна гідність особи. Свобода. Справедливість. Солідарність. Співпраця.

Пріоритети, що визначені на найближчу перспективу: подолання кризи, попередження конфліктів і управління кризовими ситуаціями, сприяння правам і безпеці людини та посилення ефективності багатосторонньої співпраці. Іншим важливим пріоритетом є Європейська  політика сусідства із Східним партнерством. Цінності і пріоритети необхідні ЄС щоби подолати виклики глобалізованого світу, серед яких – більш конкурентне економічне середовище, енергетична безпека, тероризм та організована злочинність, зміни клімату, масова міграція, глобальна бідність.

Президент Європейської комісії Ж.М. Баррозу висловив думку переважної більшості європейців: Євросоюз – це не іноземна влада, яка захопила держави Європи, Європа – це не «вони», Європа – це «ми». Європа рухається як і світ в бік багатополярного економічного світу. Ми не можемо закрити двері Європи. Відповідь на виклики глобалізації – можливість говорити Європі одним голосом і втілювати спільні економічні політики. Працюймо разом, щоб взяти великий спадок, який ми отримали від наших творців-засновників у ХХІ столітті.