проф. Чекаленко Людмила Д., доц. Васильєва Марія О./ Дипломатична академія України при МЗС України / Європейські цінності  - основоположні принципи  Європейської інтеграції

У статті розглядається система європейських ціннісних засад державотворення. Аналізуються українські реалії.

Ключові  слова: європейські цінності, Хартія фундаментальних прав Європейського Союзу, аксіологічні корені, європейськість України, політика  європейських країн.

Основоположні принципи європейської інтеграції, які називаємо європейськими цінностями, чітко зазначені в Хартії фундаментальних прав Європейського Союзу, прийнятої 7 грудня 2000 року (м. Ніцца). І першу позицію серед них посідає людська гідність, точніше повага гідності. Іншими зазначені: свобода, демократія, рівність, правова держава, солідарність, а також дотримання прав людини.

Основоположні принципи – цінності є єдиним комплексом та являють собою правовий статус особистості. У документі особливо підкреслюється, що ці принципи засновані на духовній, моральній та історичній спадщині народів Європи (п. 2 Хартії). Відповідно названі розділи Європейської Хартії. Так, Розділ І «Гідність» (статті 1-5), крім, власне, права на людську гідність, закріплює права та гарантії, які забезпечують гідне існування людської особистості в суспільстві: право на життя, заборона тортур, рабства тощо. Стаття 3 закріплює  «Право на особисту недоторканність». У розділі II «Свободи» (статті 6-19) зосереджено увагу на фундаментальних громадянських та політичних свободах, закріплених в європейській конвенції з прав людини – Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що прийнята Радою Європи 4 листопада 1950 року (зі змінами та доповненнями, внесеними Протоколом № 11 від 11 травня 1994 року та Протоколом № 14 від 13 травня 2004 року). Розділ III «Рівність» (статті 20-26) містить норми, спрямовані на забезпечення рівності перед законом, недискримінації, культурного, релігійного та лінгвістичного різноманіття, рівності жінок та чоловіків, прав дітей та людей похилого віку, а також осіб із фізичними вадами. Розділ IV «Солідарність» (статті 27-38) містить певні трудові права та деякі положення Європейської соціальної хартії Ради Європи, що прийнята 3 травня 1996 року (м. Страсбург), яка вже стала частиною права ЄС.

Положення про соціальні права та принципи містить застереження про те, що вони реалізуються «на умовах, закріплених правом Союзу та національними законодавствами та національною практикою».

Головною ідеєю Хартії є те, що людську особистість Європейський Союз вважає центральною у своїй діяльності, надає їй «громадянство Союзу та створює простір свободи, безпеки та правосуддя».

Однак, на адресу такого поділу цінностей лунають і критичні зауваження. Так, американська дослідниця С.Гервас переконана, що «бажаючи примирити цінності з часто суперечливими кінцевими цілями, діалектичному зусиллю «гуманістичного синтезу» європейського проекту бракує, головним чином, ясності й простоти» [1].

Сучасні уявлення про європейські цінності, що, теоретично, мають бути близькими загальнолюдським, в основі своїй мало змінилися порівняно з попередніми періодами історії існування людства. Різняться умови, за якими ці цінності мають бути впроваджені у життя, трансформувалася сама система міжнародних відносин, в якій вирують глобалізаційні явища і випереджають регіональне реформування.

Аксіологічні засади, за якими в разі класичного сценарію має вибудовуватися державний механізм, були сформульовані з прадавніх часів давньогрецькими мислителями і реалізовані у давньогрецьких містах-полісах. Оскільки людські спільноти творять держави і продержавні утворення, які за своїми характеристиками наближаються до «апарату насильства», то і намагаються власні цінності привнести в управлінську систему. Таким чином піддається зсувам і класичний набір аксіологічних цінностей державотворення, а отже і трактувань суверенітету, який вже не виступає захисним механізмом від зовнішнього втручання.

Деякі зі світових лідерів й сьогодні беруть на себе сміливість нав’язувати уявлення про відповідні цінності іншим народам і країнам. І власні уявлення про схеми буття впроваджують на практиці, роблячи світ за своїм сценарієм і на своє переконання «більш демократичним». Однак, як показала практика міжнародного життя, більшість спроб реалізації демократії в інших країнах, а фактично нав’язування західної моделі державності, управління і цінностей, були невдалими, що призвело до появи нових недієздатних держав і підштовхнула чисельну низку інших до такого непривабливого статусу. Доволі часто після подібних втручань конфлікти, протистояння і цивільні війни розгорталися з подвійною силою і призводили до більш трагічних наслідків. Так, політолог і економіст, колишній радник МВФ П. Кольєр, проаналізувавши всі подібні конфлікти після 1991 року, дійшов висновку, що близько 50% міжнародних інтервенцій завершилися тим, що протягом наступних десятиліть в проблемному регіоні починається новий етап громадянської війни [2].

Водночас, не зважаючи на глибокі переміни всієї системи міжнародного існування, основними елементами відносин поки що залишаються суверенні держави, які мають здійснювати на своїй території всю повноту законодавчої, судової та виконавчої влади. За визначенням аналітиків, дії міжнародного права традиційно зупинялися на кордонах суверенної держави, у межах якої все підкорялось її юрисдикції. З вищого принципу суверенітету слідував і принцип невтручання як зобов’язання інших суб’єктів не втягуватися у внутрішні справи держави без згоди останньої. Разом з тим, природа міжнародних відносин виправдовує легітимність застосування сили, спричинює трансформацію суверенітету. На порядок денний  вийшла доктрина про право світової спільноти на втручання у внутрішні справи держави не тільки для підтримання міжнародного миру, а й з гуманітарних міркувань – так зване гуманітарне втручання.

За світовою шкалою дієздатності Україна має доволі непогані показники. Так, за дослідженнями журналу Foreign Policy Magazine, із 177 країн, де провадився моніторинг, третина – 60 держав, в яких спостерігається повне або часткове провалля державної влади. Серед них перед ведуть Сомалі, Зімбабве, Судан (з 4 млн. біженців), Чад, Конго (де з 1998 року загинуло 5,4 млн. людей), Ірак і Афганістан. До провальних країн наближаються з частковою або повної кризою державної влади Камерун, Ємен, Ефіопія, Еритрея, Гвінея і Гвінея Бісау. В цілому населення таких країн сягає 2 млрд. осіб. Більшість з них  розташовані в Африці, 10 країн мають найгірші економічні показники: на них припадає 10% світового населення і  тільки 1% світової торгівлі.

     Серед пострадянських країн в «оранжевій» категорії неспроможності опинилися Росія (83 місце), Білорусь (85), Молдова (73), Туркменістан (81), Азербайджан (68). Дещо краща ситуація у Вірменії (102), Казахстані (107) й в Україні (113). В критичній червоній зоні опинилися Узбекистан (39 місце), Киргизія (41), Таджикистан (46) і Грузія (51). Найвищу позитивну позицію – 177 – в цьому рейтингу посідає Фінляндія. 

Спроби визначення та оцінювання кількісних індикаторів та їхнього поєднання із занепадом держав корисні тим, що вони дають загальне уявлення про глибинні фактори слабкості країн, однак вони не дають відповіді на запитання, чому деякі слабкі держави інколи перетворюються на країни у стані занепаду або неспроможні країни. Не дають вони і інструментарію для прогнозування. Беззаперечно, певні  умови загалом підсилюють ризик руйнування держави – такі як бідність, недостатній рівень освіти та розвитку інфраструктури, а можливо також наявність міжетнічних та релігійних конфліктів. Однак низка країн з такими умовами не прямують до занепаду. В той же час, держави можуть існувати і у стані занепаду, або навіть ставати слабкішими, але це не призводить до краху або спалаху насильства. І нарешті, існують також пускові фактори занепаду держави. Зовнішнє втручання часто є таким фактором і його вкрай недостатньо враховують у дослідженнях згаданої тематики. Іншими факторами можуть бути потужні економічні шокові явища, природні катаклізми, серйозні політичні кризи або вкрай невдалі рішення політичних лідерів.

У таких умовах реалізація безпекових завдань України, як і більшості держав, що розвиваються, залежить не тільки від внутрішнього стану та здатності пристосуватися до оновленої системи міжнародних відносин, а й від спроможності гарантів міжнародного миру забезпечити стабільність і партнерство всіх держав світу незалежно від їхнього рівня розвитку та військового потенціалу. У зв'язку з зазначеним, для захисту власних цінностей і протистояння загрозам необхідно шукати інші важелі, якими нам уявляються зовнішньополітичні механізми захисту. І надійнішим з них може розглядатися поглиблення економічної складової взаємовідносин України з Європейським Союзом, а також взаємне культурне проникнення, що означає спільне плекання і захист європейських цінностей. Чому звертаємося саме до ціннісної та економічної складової міжнародних відносин, а не політичної, наприклад, або військової? Відповідь на таке питання лежить на поверхні: тому, що так чи інакше всі виклики і загрози обіймає поняття загальної безпеки держави, людини, суспільства, а, по-друге, на наше глибоке переконання, саме економічні важелі, як підмурок для взаємодії, а також духовне надбання, що збагачує одне одного, як верхівка європейських ціннісних постулатів є майбутніми опорами розвитку світу, в якому існують і Україна, і ЄС, і Європа в цілому, тобто всі Ми. Тому такими востребуваними на сьогоднішній день є ідеї поглибленої економічної взаємодії України з ЄС (перший етап – Угода про асоціацію), що на всіх владних рівнях активно підтримується, і плекання українських європейських цінностей, які не тільки відповідають європейським уявленням, а навіть виходять за межі європейських своєю толерантністю, терпимістю, повагою до людини…   

Враховуючи фактор європейського вибору, Україні необхідно поєднувати існуючий білатеральний характер інституціональних контактів з окремими сусідами з розвитком національної стратегії. З цих міркувань важливо об’єднати зусилля політичної еліти, дипломатів, експертів для реалізації вектора Україна – країни-сусіди, у тому числі і варіант Україна – ЄС. Водночас адекватне часу сприйняття відносин складових ЄС – Україна – Росія дасть змогу виробити паралельні багатопланові і комплексні заходи співпраці у просторах безпеки, економічного співробітництва, питань юриспруденції і судової системи, а також культурній площині.

Сьогодні можна вважати універсальною, за рідкісним виключенням, доктрину  пріоритету прав людини над національним суверенітетом. Завершення глобальної ідеологічної боротьби між двома світовими устроями дозволило по-новому поглянути на домінуючі у світі духовні цінності, співвідношення між правами окремої людини і благополуччям суспільства, національними і глобальними ідеями. Одними з перших на порядку денному розвитку суспільства перебувають задачі морального ренесансу. Неперевершене значення мають результати пошуку національної ідеї, що поєднує специфічні і загальнолюдські цінності. Цей процес відбувається по суті у всіх посткомуністичних суспільствах, в тім і в Україні.  Можна передбачити, що у ХХІ столітті саме духовний розквіт держави визначатиме її місце і роль у світовому співтоваристві, а у другу чергу –   матеріальне благополуччя і військова міць.

Слушною у цьому випадку є спостереження чеського соціолога Мирослава Гроха, який виокремлює три етапи національного розвитку: академічний, культурно-освітній і політичний. На першому етапі серед місцевих еліт з'являється науковий та аматорсько-антикварний інтерес до різних виявів етнічної виособленості: мови, фольклору, народних звичаїв, локальної історії тощо. На другому етапі цей інтерес захоплює ширші кола місцевої інтелігенції, спонукаючи її до активнішої участі в «національній справі»: поширенні освіти й літератури народною мовою, розвитку преси та книгодрукування, створенні патріотичного канону національної історії тощо. І, нарешті, на третьому етапі відбувається структурування національного суспільства саме як суспільства громадянського, з'являються не лише культурно-освітні та інші громадські організації, а й політичні партії, які чітко артикулюють вимоги національної емансипації у вигляді державної незалежності (чи автономії) і мобілізують широкі маси на здійснення своїх політичних програм.

На якому етапі за наведеною аналогією перебуває європейська Україна у формуванні і врешті збереженні своїх європейських цінностей? Цей науковий аспект залишимо на роздум філософів і істориків. Наведемо кілька міркувань аналітиків щодо європейськості українського народу. Кращі якості: волелюбність, гідність, любов до життя, патріотизм, сила волі, сила духу, готовність захищати рідну землю. Типові якості українського характеру — це правди шукання, довіра, щедрість, музикальність, задушевність, ліризм, поетичність, працьовитість, пісенність, талановитість, глибока волелюбність [3]. Читаємо далі: обрядова культура українців глибоко філософічна, досить розвинута у варіативних виявах, відтворює духовний зв’язок між поколіннями та коловорот річного землеробського життя, вбачаючи в землеробській праці в цілому сенс людського існування. У календарно-обрядовій культурі лежить землеробська основа, а в родинно-обрядовій переважає філософія родинних взаємин, ідеали краси, здоров’я, моралі, у першу чергу моральних підвалин праці.  

Задана тема про європейські цінності і, зокрема європейські цінності України є невичерпною, широкою і багатогранною і до її дослідження мають долучитися вітчизняні учені. Розкриваючи її, можна говорити про географічні засади і витоки, історичне минуле, про політичні та етнічні фактори, культурні надбання, світоглядні уявлення, патріотичне налаштування, миролюбні звитяги, що написані нашим народом на скрижалях його такої непростої історії.   

Література

1. С.Гервас. Європейські цінності: між ідеалом, дискурсом і реальністю. -  http://rethinkingdemocracy.org.ua/themes/Ghervas.html

2. Paul Collier The Bottom Billion, Oxford UP]. – Режим доступу: http://www.golos-ameriki.ru/content/a-33-2007-07-03-voa4/653322.html.

3. Негативні якості, нашарування і недоліки українського характеру: неповага до рідної мови, недостатнє відчуття єдності своєї нації, невміння розпізнавати недоброзичливих людей, ворогів народу, примиреність, довготерпеливість, почуття національної меншовартості, недостатня готовність захищати .свою гідність і честь. - http://pidruchniki.ws/16400116/pedagogika/prirodni_kulturno-istorichni_chinniki_ formuvannya ukrayinskoyi_dushi_harakteru_svitoglyadu

Prof. Chekalenko Liudmyla, as. prof. Vasylieva Marija  / Diplomatic Academy of Ukraine under the Ministry of Foreign Affairs of Ukraine  / The European values.

This article is about the influent system of axiological base of the European values. The authors propose to analyze Ukrainian European values and their roots as the original model of existence of Ukraine

Key words: European values, axiological roots, Charter of Fundamental Rights of the European Union,  policy of European countries.

Проф. Чекаленко Людмила Д., доц. Васильева Мария А. / Дипломатическая академия Украины при МИД Украины/ Основоположные принципы  Европейской интеграции

.В статье рассматривается система европейских ценностных основ державосозидания. Анализируются украинские реалии.

Ключевые  слова: европейсике принципы, Хартия фундаментальных прав Европейского Союза, европейскость Украины, политика  европейских стран.