Історія процесу перепідпорядкування Кримської області Україні розпочалася з розгляду зазначеного питання і прийняття відповідного рішення Радою Міністрів РРФСР, яка дійшла висновку про доцільність передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР з огляду на важкий економічний стан регіону.

Людмила ЧЕКАЛЕНКО, Віче №5, 2014

Конкретні історичні події щодо перепідпорядкування Криму УРСР

Після ретельного вивчення кримського питання Рада Міністрів РРФСР дійшла висновку про доцільність передачі Кримської області до складу України. Звернулася до Президії Верховної Ради РРФСР із документом/зверненням: «О представлении Президиума Верховного Совета РСФСР по воп­росу передачи Крымской области в состав Украинской ССР».

Верховна Рада Української РСР розглянула звернення ВР РРФСР і прийняла постанову. Цю Постанову Президії Верховної Ради УРСР «О представлении Президиума Верховного Совета РСФСР по вопросу передачи Крымской области в состав Украинской ССР» від 13 лютого 1954 року за підписами голови Президії Верховної Ради УРСР Д. Коротченка і секретаря Президії Верховної Ради УРСР В. Нижника було передано на розгляд Раді Міністрів РРФСР.

Паралельно зазначене питання розглянули на спільному засіданні представників кримської та севастопольської рад депутатів трудящих. На підставі всіх ухвалених рішень Президія Верховної Ради РРФСР прийняла постанову, де йшлося про доцільність передачі Кримської області до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Документ було направлено до Верховної Ради СРСР.

Президія Верховної Ради СРСР розглянула звернення «Про подання Президії Верховної Ради РРФСР з питання передачі Кримської області до складу Української РСР» і визначила, що «з географічних та економічних міркувань передача Кримської області до складу братньої Української республіки доцільна і відповідає загальним інтересам Радянської держави». Рада Міністрів РРФСР власну пропозицію внесла на розгляд Президії Верховної Ради РРФСР після того, як отримала згоду керівників України.

Президія Верховної Ради РРФСР 5 лютого 1954 року прийняла відповідну постанову, і 13 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР також прийняла постанову «Про подання Президії Верховної Ради РРФСР з питання передачі Кримської області до складу Української РСР». Обидві постанови були направлені на розгляд Президії Верхової Ради СРСР.

19 лютого 1954 року після відповідного обговорення за присутності низки зацікавлених осіб і запрошених високопосадовців одноголосно був затверджений Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР» («О передаче Крымской области из состава РСФСР в состав УССР») за підписами голови Президії Верховної Ради СРСР К. Ворошилова і секретаря Президії Верховної Ради СРСР Н. Пегова (Москва, Кремль, 19 лютого 1954 р.).

Джерело: Радянська Україна. – 1954. – 27 лютого.

Відповідно до Конституції СРСР 1936 року затвердження змін кордонів між союзними республіками було в компетенції Верховної Ради СРСР (стаття 14, пункт «Д» і стаття 31 Конституції).

Джерело: «Известия», № 100. – 1954. – 28 апреля.

І тому це важливе питання розглядалося в законодавчому порядку. 26 квітня 1954 року на першій сесії Верховної Ради СРСР четвертого скликання одноголосно був затверджений закон про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР у такій редакції:

«Верховна Рада СРСР постановляє:

Затвердити Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року «Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу Української РСР». Указ Президії Верховної Ради СРСР визначав як підставу для такого рішення «спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю і Україною».

Джерело: «Известия», № 100. – 1954. – 28 апреля.

Перепідпорядкування Кримської області Українській РСР було здійснено в повній відповідності з вимогами Конституції СРСР і конституцій союзних республік.

Таким чином 26 квітня 1954 року Верховна Рада СРСР прийняла закон про передачу Кримської області Українській РСР. Отже, перепідпорядкування Криму відбулося за ініціативи самої Російської Федерації. У жодному з наведених документів немає й згадки про «подарунок» Криму Україні з нагоди 300­річчя возз’єднання. Не збігається це рішення із згаданою річницею й хронологічно.

У Постанові Президії Верховної Ради Української РСР від 13 лютого 1954 року йдеться про те, що українська сторона вважає такий крок виправданим, «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські і культурні зв’язки, що є проявом безмежної довіри великого руського народу українському народові».

Питання належності міста Севастополя

Історичні документи про адміністративно­територіальний поділ СРСР 1947 року свідчать, що Кримська область з обласним центром м. Сімферополь була утворена 30 червня 1945 року.

Кримська область включала на 1947 рік шість міст обласного підпорядкування і сім міст районного підпорядкування. Поділена на 26 сільських районів, 9 міських районів; мала 14 селищ міського типу, а сільрад – 410.

Місто Севастополь названо серед міст обласного підпорядкування у переліку після Сімферополя, а серед міст обласного підпорядкування м. Севастополь розміщений за номером чотири (4). Ця інформація нами наводиться з метою підтвердити той факт, що місто Севастополь (до 1948 року) не був виокремлений в окрему одиницю союзного підпорядкування і всесоюзного значення, про що необґрунтовано стверджують деякі представники російської сторони.

Документ про адміністративно­територіальний поділ Радянського Союзу і РРФСР у 1949 році містить інформацію про те, що місто Севастополь було виокремлено в місто республіканського підпорядкування РРФСР 29 жовтня 1948 року Указом Президії Верховної Ради РРФСР «Про виокремлення міста Севастополя у самостійний адміністративно­господарський центр» за № 761/2.

Джерело: СССР. Административно­территориальное деление союзных республик на 1 мая 1949 года: издание шестое. – М.: Известия Советов депутатов трудящихся СССР, 1949. – С. 71.

У документі зазначалося: «Ви­окремити місто Севастополь у самостійний адміністративно­господарський центр із своїм особливим бюджетом і віднести його до категорії міст республіканського підпорядкування». Отже, у 1948 році м. Севастополь було віднесене до розряду республіканських міст. Однак це рішення жодним чином не стосується будь­яких змін кордонів Кримської області. І жодних правових підстав для твердження про те, що місто Севастополь з 1948 року начебто не входило до складу території Кримської області не існує.

Документ адміністративно­територіального поділу СРСР 1954 року визначає в м. Севастополі три окремі райони: 1. Корабельний, 2. Північний (Северный), 3. Сталінський. Водночас відносить місто Севастополь до складу Української РСР і називає його містом республіканського підпорядкування.

Джерело: СССР. Административно­территориальное деление союзных республик на 1 марта 1954 года: издание восьмое. – М.: Известия Советов депутатов трудящихся СССР, 1954. – С.15, 209, 447.

Джерело: Заседание Верховного Совета РСФСР: стенографический отчет. – М., 1953. – С. 181; Ведомости Верховного Совета Украины . – 1954. – С. 92.

Незаперечним доведенням незмінності кордонів Кримської області є незмінність площі її території, на що вказувалося в усіх офіційних статистичних документах Президії Верховної Ради СРСР з питань адміністративно­територіального поділу СРСР до і після 1948 року. Так, у збірниках «СССР. Административно­территориальное деление союзних республик» від 1947, 1949 і 1954 років вказується абсолютно ідентична площа території Кримської області – 26,0 тис. кв. км.

Тобто виокремлення м. Севастополя у самостійний адміністративно­господарський центр і місто республіканського підпорядкування жодним чином не впливало на його територіальну належність до Кримської області. До того ж, після перепідпорядкування Кримської області УРСР територія РРФСР відповідно зменшилася на 26,0 тис. кв. км (з 16922,0 тис. кв. км у 1949 р. до 16896,0 тис. кв. км у 1954 р)., тобто саме на площу Кримської області без усяких вилучень.

Джерело: Указ Президиума ВС СССР от 22 марта 1966 р. // Ведомости ВС СССР. – № 12 (1036). –
Ст. 190.

Отже, твердження про те, що при передачі Кримської області до складу УРСР місто Севастополь начебто було виключене з цього процесу, не відповідає дійсності.

Іще одне. Нагадаємо, що 19 лютого 1954 року відбулося засідання Президії Верховної Ради СРСР з питання про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР, на яке були запрошені представники всіх зацікавлених сторін, у т. ч. і голова виконкому Севастопольської міської Ради С. Ф. Сос­ницький. Отож, у разі виключення міста Севастополя з процедури перепідпорядкування Кримської області УРСР присутність голови виконкому Севастопольської міської Ради на засіданні Президії Верховної Ради СРСР була б не тільки недоречною, а й неможливою.

Незаперечним документальним підтвердженням адміністративно­територіальної належності міста Севастополя Українській РСР після здійснення перепідпорядкування Кримської області Українській РСР є також офіційні документи Президії Верховної Ради СРСР з питань адміністративно­територіального поділу РРФСР до і після 1954 року, наведені вище (1949, 1954 рр.).

Після перепідпорядкування Кримської області УРСР наявний стан було закріплено 1978 року в текстах Конституцій обох республік – і УРСР і РРФСР. Так, у Конституції РРФСР від 12 квітня 1978 року у
ст. 71 містами республіканського підпорядкування названо міста Москву й Ленінград. Водночас у Конституції УРСР від 20 квітня 1978 р. у ст. 77 містами республіканського підпорядкування визначено міста Київ та Севастополь. Прийнята 28 червня 1996 року нова Конституція України також чітко підтверджує цей факт.

У російських Конституціях радянського періоду м. Севастополь ніколи не згадувалося як місто республіканського підпорядкування. До того ж, і Основний Закон Російської Федерації (Конституція Росії), прийнятий 12 грудня 1993 року, відносить до міст республіканського підпорядкування тільки Москву і Петербург.

Іще одним незаперечним свідченням того, що Севастополь разом з Кримською областю став містом – власністю України є система його фінансування. До 1954 року Севастополь фінансувався з бюджету РРФСР, а після перепідпорядкування Кримської області УРСР – з респуб­ліканського бюджету України.

Про складний економічний стан Криму і зокрема м. Севастополя

Складний економічний стан Криму і зокрема м. Севастополя засвідчує такий документ – Постанова Ради Міністрів СРСР № 403 від 25 жовтня 1948 року «Про заходи з прискорення відновлення Севастополя».

Джерело: Постанова Ради Міністрів СРСР № 403 від 25 жовтня 1948 року «Про заходи з прискорення відновлення Севастополя». Коротка виписка з постанови № 403.

У постанові йдеться про те, що відновлення міста Севастополя здійснюється вкрай повільно. «За такими існуючими темпами відновлення міста і військово­морської бази може бути завершено не раніше 10–15 років, що є зовсім неприпустимим». За цих обставин Рада Міністрів СРСР вважає невідкладним державним завданням прискорення відновлення Севастополя і постановляє: завершити відновлення Севастополя протягом трьох­чотирьох років. Надати для відновлення Севастополя на 1949–1952 роки 1523 млн. рублів капіталовкладень, у т. ч. на відновлення міста – житлового фонду, культурних закладів, об’єктів охорони здоров’я та комунального господарства 414 млн. рублів. На відновлення підприємств і транспорту – 409 млн. рублів, а на відновлення військово­морської бази – 700 млн. рублів, у т. ч. на будівництво житлових будинків, казарм, службових і культурно­побутових закладів 200 млн. рублів. Покласти виконання будівельно­монтажних робіт на Управління з відновлення м. Севастополя при Раді Міністрів РРФСР.

Однак ця постанова виконувалася не одразу, та й не могла бути швидко виконана з огляду на брак коштів у бюджеті Російської РФСР.

У перші повоєнні роки економіка півострова стала ще більше залежати від України: звідси постачалася сировина для металургійного виробництва, у т. ч. на комбінат «Азовсталь». З України Крим одержував продукти харчування й передусім хліб. У 1950 році промисловість Криму досягла лише 81% довоєнного рівня. Сільське господарство потерпало від нестачі робочих рук, води. Спроби переселити в Крим жителів з російських областей – Воронезької, Курської, Рязанської – зазнали фіаско: люди поверталися до своїх колишніх домівок з огляду на тяжкі умови проживання на кримській землі. Населення й місцеві органи влади Криму дедалі частіше висловлювали бажання про приєднання до України.

Розглянувши архівні матеріали стосовно бюджетів УРСР і РРФСР після 1954 року, ми виявили, що асигнування на м. Севастополь були передбачені лише в бюджеті України. Певні кошти на розвиток військово­морської бази і міста вкладало Міністерство оборони СРСР, але звертаємо увагу на те, що це було міністерство Союзу РСР, а не Росії (РРФСР).

Джерело: Радянська Україна. – 1954. – 27 лютого.

Належність м. Севастополя з 1954 року Україні виявлялася в усіх сферах державно­політичного життя, зокрема в діяльності представницьких органів влади. На всіх виборах Севастопольський виборчий округ, як і всі інші виборчі округи на території Кримського півострова, був включений до складу виборчих округів Української РСР.

З 1954 по 1991 роки Крим існував у статусі області в складі УРСР. Із перепідпорядкуванням Криму Україні економічний розвиток цього регіону ліг важким тягарем на бюджет республіки, а також всієї економіки Української РСР, територія, економічний і людський потенціал якої були неодноразово піддані жорстокому знищенню в результаті наступу й відступу фашистської Німеччини під час Другої світової війни. До того ж, було знищено всі великі підприємства, міста та села, практично всю інфраструктуру регіону.

Таким чином специфіка географічного положення Криму, проб­леми розвитку економіки півострова, зміна етнічного складу населення, в якому почали переважати вихідці з України, зумовили рішення уряду СРСР перепідпорядкувати Кримську область Українській РСР.

Україна вклала чимало коштів в економічний потенціал півострова: у 1950 – 1990­ті роки ця сума перевищила 30765 млн. руб. Зросли промислове виробництво, добробут населення. Побудовано Північно­Кримський канал для зрошування спраглих кримських земель, численних садів, парків, заповідників. Завдяки дніпровській воді Північно­Кримським каналом і нині зрошується кримська земля. Поліпшення ситуації на півострові змінило й настрої керівництва вже незалежної Російської Федерації, котре в нових історичних умовах почало висувати територіальні претензії до України, розглядати Крим розмінною монетою в своїх політичних устремліннях. У результаті антиукраїнської пропаганди російських ЗМІ певна частина населення Росії вважає Севастополь російським містом, вимагає повернути Крим Росії та будь­якою ціною захищати перебування військового Чорноморського флоту Росії в Криму, тобто на суверенній території іноземної держави.

Висновки

Якщо створення Кримської АРСР 1921 року у складі Росії пояснювалося типовими підходами до розв’язання подібних питань, то зміна територіальної належності Криму в 1954­му була зумовлена економічною необхідністю – занепадом економіки Кримської області внаслідок розриву історичних і економічних зв’язків півострова з Україною. Указ Президії Верхов­ної Ради СРСР визначав як підставу для такого рішення «спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю і Україною». Отож, теза про начебто «дарування» Криму Україні в ознаменування 300­річчя возз’єднання України з Росією не витримує жодної критики.

Відновлення Кримської автономії вже за часів формування правосуб’єктності України органічно пов’язане з проголошенням незалежності нашої держави. Процес цей проходив болісно і складно.

Офіційне підтвердження територіальної цілісності України зафіксовано у статті 6 Договору між РРФСР і УРСР від 19 листопада 1990 року, ратифікованого Верховною Радою РРФСР 23 листопада 1990 року. У документі йдеться про те, що сторони визнають і поважають територіальну цілісність РРФСР і УРСР в межах діючих на той час кордонів.

Після розпаду СРСР і створення нових незалежних держав Україну в існуючих кордонах до 1993 року визнали 148 держав світу і з 140 державами встановлені дипломатичні відносини. Зазіхання на зміну територіальної належності українського міста Севастополя одразу після проголошення Україною незалежності напряму суперечать нормам міжнародного права, а саме положенням основоположних документів – Статуту ООН і Гельсінському Заключному акту, якими закріплено незмінність післявоєнних кордонів в Європі.

Однак і сьогодні російська сторона всіляко мусує питання про повернення, до того ж, росіяни самі «повертають» собі Крим нерухомістю і землею. За інформацією Управління земельних ресурсів Криму, в автономії триває активний процес переоформлення корпоративних прав великих сільськогосподарських фірм, що мають в оренді по 300–400 га землі терміном на 49 років (!). Українські землі російські багатії отримують у власність через підставних осіб. Водночас Росія претендує також на 155 кримських об’єктів санаторного типу (з 600). Одна третина об’єктів у районі Великої Ялти вже сьогодні є власністю Росії (пансіонати «Актер», «Меллас», «Понизовка» та багато інших). За останні п’ять років, за оцінками московських операторів кримського ринку нерухомості, на півострові викуплено до 90% всіх неосвоєних ділянок або довгобудів. Переважна більшість покупців – росіяни, кількість котрих зросла з 10% до 70%.

Джерело: Россияне возвращают себе Крым недвижимостью и землей [Електронний ресурс]. – Режим доступу: 5 августа 2009, 09:22. //http://est.ua/press/news/analytics/?id=1371/

http://www.viche.info/journal/4098/